ye-logo.v1.2

Молдова: велика гордість маленької країни

Суспільство 6408
Краєвид на Дністер біля міста Сороки.
Краєвид на Дністер біля міста Сороки.. Фото: автора

Молдова нагадала мені дві країни — Україну (що зовсім не дивно, адже ми — близькі сусіди, маємо спільну історію) та... Індію.

 Чому останню, я навіть не можу до кінця пояснити. Мабуть, щось в Молдові є від південної чи східної країни, є свій колорит, такий собі милий хаос, запальна народна музика, відчуття свята, безтурботність та іноді навіть байдужість.
Молдова — невелика за площею (трохи більша за Одеську область), тому й не дивно, що життя обертається тут навколо столиці. Якщо у нас із сіл за покупками їдуть в районний чи обласний центр, у Молдові — одразу у Кишинів. Показовий приклад: автобус у туристичне місце Старий Орхей із сусіднього великого міста курсує раз на день, а в понеділок взагалі не їздить. Зате із столиці сюди можна дістатися без проблем, хоча відстань утричі довша.
Місто перукарень та аптек
Як охарактеризувала столицю одна його мешканка Вікторія, Кишинів — це місто ресторанів, аптек і перукарень. Дійсно, зробити зачіску, купити ліки чи поїсти тут можна на кожному кроці. Останнє раджу зробити у мережі ресторанів “La placinte”, де можна скуштувати страви національної кухні — мамалигу з бринзою, плацинди (пласкі пироги з різноманітною начинкою) і вертути (рулети).
Ще у столиці багато банків і пунктів обміну валют. “Обмінки” зустрічаються навіть у супермаркетах і невеликих магазинах. Крім традиційних доларів-євро-рублів, тут можна обміняти наші гривні, румунські леї, турецькі ліри, швейцарські фунти та інші валюти. Однак не поспішайте міняти гроші у першій ліпшій “обмінці”, адже курси дуже різняться, і можна втратити до 20 гривень на сотні, якщо обрати невигідну пропозицію. До речі, молдавські леї, на яких зображають Стефана чел Маре — правителя Молдавського князівства і національного героя країни, до болю нагадують українські купони 90-х.
Життя у молдавський столиці, де мешкає до 800 тисяч осіб, обійдеться дешевше, ніж в українській. Однокімнатну квартиру тут можна зняти за 150 доларів, а купити за 30 тисяч. Проїзд у тролейбусі коштує 1,50 грн., у маршрутці — 2,25 грн. Ціни на продукти подібні до українських в невеликих обласних центрах (як у Тернополі чи Хмельницькому).
Мовне питання
Окремої уваги заслуговує мовна проблема у Молдові. Із понад тримільйонного населення (за переписом 2004 року) понад 8% — українці, майже 6% — росіяни, а ще тут живуть гагаузи, румуни, болгари. Тому тут широко використовується російська мова (хоч і не має статусу державної), вивіски та рекламні слогани часто дублюються нею, її можна почути на вулицях чи по радіо.
Однак молдавські націоналісти не примирюються із такою ситуацією. У місті можна побачити написи на кшталт “Не знать языка страны проживания может только гость, идиот или оккупант. Карл Маркс” та інші. А якщо якщо ви запитаєте щось російською і вам не дадуть відповідь, не дивуйтеся. Однак такі випадки досить рідкісні (зі мною трапилося один раз за тиждень перебування у країні). Більшість населення знає російську, лише маленькі діти і деякі сільські мешканці не говорять нею.
А ще тут подібна до української ситуація з євроінтеграцією — одні хочуть в ЄС, інші більше симпатизують Росії.
Більше, ніж вино
Я потрапила у Молдову, а саме у місто Сороки, що прямо на кордоні з Україною, в останні вихідні вересня. Саме в ці дні тут відзначали Національний фестиваль яблук (а не вина!) — ярмарок фруктів та гучний концерт до пізньої ночі. Виявляється, що яблук тут вирощують не менше, ніж винограду. Ідучи країною, ми неодноразово помічали величезні сади, а на ринках можна задешево придбати великі і гарні плоди.
А як же виноград і вино, спитаєте ви? Дійсно, вино в Молдові — більше, ніж вино. Це символ країни, її бренд і гордість. Традиції виноробства тут дуже давні і в той же час живі й досі. Не знаю, чи п’ють молдовани вино замість води, як розповідають легенди, але виготовляють його тут практично у кожному сільському господарстві. Принаймні у першому-ліпшому ж будинку в одному з сіл центральної Молдови ми придбали літр смачнющого молодого вина за 10 леїв (7,5 грн.).
Є тут і великі виробники марочних вин, серед яких “Крікова”, “Малі Мелешти”, “Пуркарь” та багато інших, які можна побачити не лише у Молдові, адже значна частина вин експортується.
В Молдові є навіть офіційне свято — Національний день вина, який відзначають у другі вихідні жовтня.
Ще одна кулінарна гордість молдован — цукерки фірми “Букурія”, що перекладається як радість. Але мені як мешканці країни, де є не одна фірма з виготовлення солодкої “радості” (українськими цукерками мене пригощали в Узбекистані і у Грузії, причому рекомендували їх як найкращі), було важко оцінити їхню неперевершеність. Цукерки як цукерки, щоправда, дорожчі, ніж наші.
Назад у СРСР
Під час подорожі Молдовою обов’язково хотілося відвідати Придністров’я — невизнану республіку. Перебувати на території Придністровської Молдавської Республіки (ПМР) без реєстрації у міліції можна лише добу. Та й цього часу достатньо, щоб зануритися в атмосферу радянських часів, щоправда пристосованих до сучасних умов. Тут є супермаркети і базари, обмін валют і нічні клуби, але є тут і пам’ятник Леніну на центральній площі столиці, вулиці Леніна і Маркса, кіоски “Пиво-квас” радянського зразка, червоний прапор і серп з молотом на гербі, лозунги на кшталт “Вас вітає орденоносне місто Тирасполь” чи “Мій завод — моя гордість”.
На кожному кроці можна побачити вивіску “Шериф”. Це найбільша у країні компанія, яка “завідує” практично усім: має мережу автозаправок та супермаркетів, телевізійний канал і мобільний зв'язок, видавничий дім і рекламне агентство, вино-коньячний завод і хлібокомбінати, навіть футбольний клуб і спорткомплекс.
Населення ПМР — трохи більше півмільйона, понад половини проживає у трьох містах — Тирасполі, Бендерах та Рибниці. У Придністров’ї приблизно у рівних кількостях мешкають молдовани, росіяни та українці, стільки ж тут і офіційних мов, щоправда молдавська використовується у старому, кириличному, варіанті, а російська явно переважає.
ПМР більше цікава мандрівникам не туристичними об’єктами, а своєю політикою і життям, своєю невизнаністю і войовничістю. На в’їзді у Бендери можна побачити вражаючу картину: вздовж дороги хаотично стоять могильні хрести. Це пам’ять про воїнів, які загинули у 1992 році, захищаючи місто від молдавських військ. У конфлікті загинуло чимало солдат з обох сторін. Збройні дії були припинені після втручання російських миротворців, які і досі перебувають тут. І присутність військових відчувається — трохи моторошно стає при погляді на діючі БТРи, КПП за колючим дротом та військових з автоматами.

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Новини Хмельниччини
Останні оголошення
  Так  Ні, дякую