У дитячому садочку на Дунаєвеччині функціонує унікальна кімната-музей вишиванок

У музеї є рушники, яким понад 100 років. Фото: автора

Всі експонати тут зібрані за ініціативи завідуючої дошкільного закладу та спільними зусиллями мешканців села Слобідка-Рахнівська

У стінах звичайного дитячого садочка «Калинка» в невеличкій кімнаті-світлиці можна побачити такі ексклюзивні та старовинні вишиванки, яким позаздрили б навіть великі музеї. Кольорова гама на скатертинах, рушниках, сорочках, жупанчиках та сукнях різнобарвна, яскрава та неповторна. Кожна вишиванка має свій код та почерк, у ній душевна щирість та тепло майстрині. Цікаво те, що деякі експонати навіть через сотню років не втратили свого забарвлення та насиченості кольорів.

Ініціатором створення музею вишиванки є завідуюча садочку Галина Ястремська. Жінка із самого дитинства захоплювалася рукотворним мистецтвом, шанувала звичаї та традиції наших пращурів.

«Коли я тільки прийшла працювати на роботу в садочок, колишня директорка наказала одній виховательці позбутися вишиванок, якими вона щедро прикрасила кабінет. Спокійно спостерігати за таким варварством я не змогла й забрала всі ті скарби собі, — згадує Галина Василівна. — Потім ми виділили для них окремий куточок, доповнивши його роботами, які я попривозила з дому. Поступово колекція поповнювалася вишиванками, що приносили батьки наших вихованців та місцеві мешканці. За 13 років існування музей збагатився й розрісся. Тут можна побачити мисничок, якому понад 80 років, сторічні старовинні весільні костюми та вбрання нареченої, в якому вона ходила селом й запрошувала гостей на весілля, одяг з коноплі. В цій маленькій кімнатці така світла та позитивна енергетика, що її відзначає кожен відвідувач. А побували в цій світлиці туристи не лише з України. До нас часто навідуються групи з Польщі. Іноземці із захопленням відгукуються про нашу вишивку. Кажуть, що таких візерунків, технік, комбінацій та кольорів нігде більше не бачили».

За 13 років існування музей розрісся і поповнився багатьма експонатами

За словами завідуючої садочком, кожен експонат у музеї має свою історію. До прикладу, є рушники, яким понад 100 років. «Їх вишивала колись дівчина на ім’я Ельвіра для свого коханого Миколи. Проте сватання у цієї пари так і не відбулося, оскільки близькі хлопця були категорично проти весілля, через бідність нареченої. Парубок поєднав свою долю з іншою, а бідолашна зраджена Еля всеодно подарувала йому на згадку вишиті полотна. Кажуть, що він зберігав їх у скрині все життя, — розповідає Галина Василівна. — Ще одна цікава історія пов’язана з дитячою сорочечкою. Під час війни один дідусь із нашого села переховував у себе від німців єврейського хлопчика Юзика. Потім він емігрував до Канади й прислав дідусеві білу сорочку, вишиту чорними нитками. Такий презент символізує журбу за матір’ю чи рідним краєм. Дуже великий внесок у розвиток музею зробила місцева мешканка Євгенія Кринична. Незважаючи на те, що бабусі було 96 років, вона вишивала неймовірної краси кратини, які іфлюстрували цілі розповіді та казкові сюжети. В музеї зберігається багато її робіт. Саме вони найбільше привертають увагу відвідувачів».