Красилівчанка Ніна Микульська: ворожка, пророк, ясновидиця?

Надто метка і рухлива, як на свої сімдесят дев'ять років, вона, вирішуючи особисті питання, ніби між іншим комусь із службовців розкаже про його дітей чи родину, що їм довелося пережити і які випробування чекають у майбутньому. Літ з двадцять п'ять тому її словам мало хто надавав уваги. А коли побачили, що пророкування цієї простої селянки майже стовідсотково збуваються, - почали дослухатися.
На зустріч з Ніною Микульською прийшов трохи пізніше домовленого часу.
“Дорогою ти зустрів жінку. Може й не було нагальної теми розмови, але ти зупинився”, - відразу вбиває наповал своєю прозорливістю баба Ніна.
Звечора із Кульчинок у райцентр вона збиралася їхати рейсовим автобусом, а на ранок передумала і вийшла на попутку.
“Не переношу громадського транспорту. Там постійно велике скупчення людей. А я кожного пасажира ніби наскрізь бачу. Хочу того чи не хочу, а воно само мені показується. Це вимотує дуже багато енергії. Приходжу з автобуса і слаба лежу декілька годин підряд”, - пояснює моя співрозмовниця.
Саме з цієї причини вона й на базар рідко заходить, коли буває у Красилові. Адже з ясновидицею воліють поспілкуватися багато людей, а це також неабияк забирає сили. Тому лише одиницям може щось напророчити. Скажімо, одного разу спілкувалася із знайомою лікаркою-гінекологом. Під час розмови до них підійшла племінниця лікарки - красива і симпатична дівчина, яка протягом тривалого часу зустрічалася з хлопцем і вже справи йшли до весілля. Подивилася баба неї і сказала, що той хлопець не її суджений. З ним швидко розучиться й буквально за тиждень-два вийде заміж за іншого. Можливо, й розлютилася на бабусині пророкування юнка, але все саме так і сталося. Коли ж завагітніла, всі сподівалися, що народить хлопця, а баба Ніна задовго до пологів передбачила: «Будеш мати дівчину». Ніби у воду дивилася.
Декілька років тому прибігла до неї односельчанка і просить допомогти, мовляв, були похорони в родині і сталася велика пропажа. Баба Ніна, навіть не дослухавши, сказала, що пропали золоті вироби, і їх треба шукати в старому каптані.
«Не може бути, ми вже скрізь перешукали», - відповіла їй на те жінка.
«Ви добре шукайте», - поралила провидиця.
Жінка прийшла додому, відкрила двері шафи. З вішака, ніби хтось спеціально скинув старий каптан. Він так упав додолу, що аж каблучки, які лежали в кишені, забряжчали.
В одній родині із сусіднього від Кульнок села пропав чоловік. Вже думали, що його немає в живих, але на всяк випадок звернулися до ворожки. Баба Ніна порадила йти додому, мовляв, він уже там чекає. І дійсно, напівживого знайшли у кущах під плотом. Як згодом з'ясувалося, зловмисники добряче чоловіка побили, принесли до обійстя і кинули під пліт у кущі.
“А скільки я бачу, що людині буде погано, та не маю права про це сказати. Бо лиху вже ніяк не запобігти, а сказати, щоб зайвий раз переживала і гризлася - не можу. Я також жива людина… “
А ще баба Ніна має надзвичайно рідкісний і дивовижний талант. Вона як лікар-діагност, може визначити стан здоров'я людини.
“Варто лишень провести мені рукою по тілу, і бачу всі нутрощі, чи здорова людина, чи, може, якийсь орган хворий”, - продовжує свою розповідь бабуся.
До неї йдуть з різними болячками. Одним яйцями качає, іншим рожу чи переляк замовляє, а декому й лікарськими рослинами допомагає.
Якщо людині щось пороблено, то викачує яйцем із закритими очима з рук і з ніг, звертаючись у своїх молитвах до повзунів. Бо саме кобри, гадюки, вужі, щурі, тхорі, хом'яки, їжаки та інші їм подібні, як вважає знахарка, правлять усім світом.
“Від того, аби вам нічого не поробили, вберегтися практично неможливо. Зараз дуже багато, особливо молодих людей, бездумно виливають куди попало воду, якою обмивали покійника. Ступить людина на те місце, і починаються в неї всілякі проблеми. Болячки обсідають. А є й такі, що спеціально людям зло хочуть заподіяти. Не кожна знахарка чи баба-шептуха це може відробити. Як своєму племінникові викачувала яйцем, то він казав, бачив, як щось подібне до чоловіка з його тіла піднялося і пішло вгору”.
Усі, хто звертається до цілительки по допомогу, обов'язково приносять із собою буханець хліба. Вона надломить (різати ні в якому разі не можна) шматок, повернеться до хмари (за словами цілительки, це - Божий престол. Прим. авт.) і зі сльозами на очах благає Отця Небесного, аби підказав, що з тією грішницею чи грішником робити.
“Після цього мені ніби хтось шепче тихенько на вухо: «Розломи цей шматок хліба на дрібніші і дай, нехай уся сім'я з'їсть. Тільки, щоб собаці чи курям не викидали і нікому чужому хай не дають». Після такого благословення у родини багато проблем відразу відпадають”, - каже баба Ніна.
Народилася вона на Стрітення. Тому у своїх замовляннях часто молиться до ікони Ніни Стрітенської та використовує стрітенську воду, яка допомагає поліпшити зір слабозорим. Намочить людина очі тією водичкою, і в неї вже перестає двоїтися.
Під час розмови з Ніною Микульською намагаюся з'ясувати, звідки в неї такий незвичайний дар. “Було це в далекому дитинстві. Як зараз пам'ятаю, приходить до нас дід Іван, який жив у лісі та знався на всіляких зіллях, і каже моїй матері: «Бачиш,Ганно, яка ти зараз бідна, а твоя дочка, та що на печі за комином сидить, аби тільки захотіла, то мала б і золото, і всілякі дорогоцінності. У неї - великий Божий дар». Пригадую, він ще показував матері шрам на долоні. Кажуть, якщо розрізати долоню і вкласти туди цвіт папороті або горіха, щоб вросло в тіло, то людина буде знати все. Але вловити той момент, коли цвіте папороть чи горіх, дуже важко. Це відбувається миттєво. Скажімо, у горіха на декілька секунд з'являються три пелюсточки голубого та жовтого кольору. А ці бирочки, які ми бачимо на дереві, свідчать, що горіх уже перецвів”, - ділиться спогадами-роздумами моя співрозмовниця.
Перший раз баба Ніна відчула у себе дар провидиці, коли працювала на колгоспній тваринницькій фермі. Вранці завідуючий каже, щоб наводили чистоту і порядок у приміщеннях, бо комісія приїде. А вона заспокоює дівчат, щоб не переймалися, бо комісії не буде. І правда на залишалася її боці. Відтоді й почалося.
Вона надто ненавидить ворожок та цілителів, які, не маючи дару, прагнуть до великих заробітків. “Гроші брати - то великий гріх. Тому я намагаюся відмовлятися. Але інколи, буває, люди від щирого серця хочуть віддячити за допомогу і наполягають, щоб взяла декілька гривень. То я їх не трачу на себе, а занесу в церкву, поставлю свічку за здоров'я тих, кому допомагала”, - каже на завершення нашої розмови баба Ніна.