У пріоритеті — любов до рідної землі

Дарину Стецько, колишню випускницю Барашівської школи, що на Житомирщині, знають у Барашах як дівчину сміливу, наполегливу, яка вміє за себе постояти, завжди досягає того, чого захоче. Сьогодні вона студентка III курсу юридичного факультету столичної Академії праці, соціальних відносин та туризму. Нещодавно дівчина завітала до рідної школи як ініціаторка збору допомоги для жителів Херсонщини, воїнів, які лікуються в польових шпиталях тощо. Й уже організувала відправку овочів, зокрема картоплі, цибулі, капусти, консервації та інших продуктів харчування, засобів гігієни, теплих речей, які зібрали в Барашівському ліцеї.

Про те, як вона самотужки наважилася на таку відповідальну і нелегку роботу, ми поспілкувалися із Дариною.

– Дарино, хто ініціатор цієї волонтерської акції в нашій школі?

— Це було моє самостійне рішення. Моя викладачка трудового права Наталія Циганчук займається волонтерством з 2014 року, а з початком повномасштабної війни її діяльність набрала ще більшого розмаху. Вона родом з Житомирщини, тому сфера її діяльності охопила цю область. Пані Наталія має сторінку у Фейсбуці і прозоро веде звітність. Ми неодноразово чули від неї про їхню діяльність. Вона розповідала про важкі доставки в зону бойових дій. Була в гарячих точках, зокрема возили допомогу в Ізюм, Балаклію. З початком великої війни мені теж захотілося бути корисною, і я вирішила долучитися до Наталії Антонівни. На факультеті я заступниця голови студради, і ми, студенти, не раз приєднувалися до акцій нашої викладачки. Правда, порівняно із сьогоднішнім збором у Барашах це було не так масово. Отож я, знаючи своїх односельців, спробувала самостійно, маючи підтримку пані Наталії, зібрати і відправити в Житомир на пункти прийому, якими займається Спілка жінок Житомирщини, цей вантаж.

– Чи не боялася братися за таку відповідальну справу? Чи легкою тобі видалася?

— Звичайно, дуже хвилювалася: як сприймуть мене в селі, школі. Чи повірять люди, підтримають, адже сьогодні так багато шахраїв. Але я спиралася на людину, якій повністю довіряю, і про неї розповіла. Я вирішила взяти на себе відповідальність і досить великий шмат роботи. Крім того, у мене ще й навчання, хоча і дистанційно. Якраз починалася сесія. Хоча на цю справу я відважилась одна, але в школі мене підтримали. Допомогли директор школи Олександр Биков, заступниця з виховної роботи Таміла Косинська. Разом приймали, сортували все, що нам приносили. Деякі речі прали. Ми розуміли, що не завжди в людей буде можливість їх випрати, тому доклали рук, щоб все мало належний вигляд. Але результат того вартував. Дуже вдячна всім, хто долучився до цієї справи.

– Якою була активність?

— У зборі продовольства і речей об’єдналися вчителі, учні, жителі села. Мені приємно, що люди повірили в мене. Коли бачиш, як маленький третьокласник тягне пакет, більший за нього, усмішка і сльози з’являються на обличчі. Переконуєшся, що недаремно затіяла справу. Коли розумієш, що когось завтра одягнеш, нагодуєш, хочеться не зупинятися у прагненні допомагати. І для мене це важливо. Таким чином усі разом ми наближаємо день української Перемоги.

Оксана ДЕМЧЕНКО, газета “Народна трибуна”,Житомирська область.

Матеріал надрукований у рамках проєкту «Підтримка місцевих (районних, міськрайонних, міських, обласних), всеукраїнських газет та поширення важливої інформації» за підтримки Ради міжнародних наукових досліджень та обмінів (IREX).