«До себе жалості в мене немає», -

Ось уже два роки, як мешканець Хмельницького Андрій А. сам виховує чотирьох дітей. В родині сталася біда - загинула його дружина Неоніла, і чоловік змушений був стати для дітей (наймолодшій доньці на той час щойно виповнилося два роки) і батьком, і мамою.

«Я ніколи не падаю духом»
… Зараз Андрій сам виховує трьох дітей: 17-річного Олександра, 9-річну Настуню та 4-річну Софійку. Дев’ятнадцятирічна Аліна живе окремо - дівчина вийшла заміж за кілька тижнів до материної загибелі.
Зранку до ночі чоловік пере, готує, прибирає… Щодня прокидається о четвертій ранку, аби «діти поїли свіженького», а ще ж треба випрати їхній одяг, навести лад у хаті. Коли ми були в гостях у Андрія, на кухні все шкварчало і пеклося, адже готує він тричі на день, і щоразу щось інше. «Діти люблять смачно поїсти, - каже чоловік. - Зрозуміло, що коштів їм на лакітки у мене немає, зате завжди намагаюся приготувати щось свіже, смачне. Можу й холодець зварити, і заливне, і голубці, і торт, і пироги спекти…».
Нагодувавши усіх, збирає меншеньких: Софійку - в садочок (у 7.20 вона вже там), Настуню - до школи. Правда, дівчинка вже самостійна, сама йде в школу, і навіть власноруч пере свої речі.
Цікаво, що про дітей Андрій не забуває навіть уночі і прокидається кожні півгодини, щоб перевірити, чи вони накриті. «Дівчатка сплять зі мною, - каже він. - Вони розкриваються, особливо, Софійка, яка часто хворіє, і їх постійно треба накривати».
На наше запитання, як він з усім цим справляється, чоловік відповів: «Справляюсь, бо знаю, що крім мене цього не зробить ніхто». А запитання про втому його взагалі дивує: «Втомлюватися немає коли. От, коли зразу після похорону дружини дворічна Софійка, яку жінка все ще годувала груддю, плакала вдень і вночі, кличучи маму, тоді було страшно. А зараз я вже втягнувся. Адже заради дітей людина здатна на все».

«Я житиму заради них»
Проте, як би батько не старався, він ніколи не замінить дітям матері.
«Скільки буваю в них, стільки й плачу, - каже 82-річна Марія Григорівна, прийомна мати і одночасно рідна тітка Андрієвої дружини. - Він б’ється, з ніг падає, аби діти не відчували себе обділеними, але того, що мама, їм не дасть. Я йому весь час кажу: «Одружуйся». Але хто піде на чужих дітей? Якби ж то одне, а тут - четверо!».
Бабусю покійна Неоніла любила як рідку матір, яка, до речі, покинула дітей і пішла по світу, у пошуках жіночої долі. І Марія Григорівна, у якої власних дітей не було, взяла дівчаток - трирічну Нелю і десятирічну Лілю - до себе. І зараз, після смерті Нелі, незважаючи на вік, підтримує Андрія і дітей. «Допомогти особливо не можу, - каже вона, - але щось привезу з села, щось зварю…».
Зараз чоловік, у якого справді золоті руки (раніше займався будівництвом та ремонтом), оформився по догляду за дітьми і не працює. «Але ми намагаємося обходитися тим, що маємо, - каже Андрій. - На Софійку та Настуню отримую тисячу гривень. І Сашкові по інвалідності щомісяця платять тисячу гривень. За комунальні послуги та за дитячий садочок платимо п’ятдесят відсотків. Та ще Настя у школі харчується безкоштовно».
До речі, сімнадцятирічний Сашко, який має інвалідність, закінчив училище, навіть трохи попрацював, як і тато, на будівництві. Проте, зараз, після закінчення об’єкту, сидить без роботи.
Старша Аліна, як і Олександр, багато хворіла. У неї, можна сказати, одна нирка. Інша - нерозвинута, тому не працює, через що два-три рази в рік дівчина лежить у лікарні. Видаляти непрацюючу нирку медики не рекомендують, оскільки вона, хоч і не функціонує, але й не турбує.
… Проте, Андрій, незважаючи на власні проблеми, не сидить, склавши руки, і не чекає допомоги. Він сам допомагає усім родичам: і своїм, і жінчиним. Допоміг їм добудувати будинок, постійно провідує, порається по господарству, на городі.
І це - незважаючи на четверо дітей, яких потрібно обійти. А це для чоловіка – героїзм. Хоча, за його словами, опікувався ними і тоді, коли дружина була жива.
Взагалі, Андрій - оптиміст, духом не падає і вважає, що не має права на депресію та поганий настрій. І вже два роки головне для нього - діти.
Нову жінку не шукає, бо впевнений, що ніхто на троє чужих дітей не піде. «Це мої діти, - каже Андрій, - вони відчувають моє тепло, а чужа мама їм того не дасть. Тому я житиму заради них».