Олександр Асавалюк прихистив пораненого лебедя

І цим неабияк занепокоївся. З багаторічного досвіду роботи знає, що лебеді, зазвичай, живуть парами, а з пізньої осені гуртуються і перелітають з водоймища на водоймище цілими зграями. Залишитися самотнього птаха може змусити тільки велика біда. Тривожні передчуття Олександра Асавалюка підтвердилися, коли разом з друзями, ризикуючи власним життям та безпекою, по тонкому льоду дісталися до лебедя.
“Праве крило у нього було перебите і теліпалося лише на шкірі. Лапами птах заплутувався за нього й зовсім не міг ходити. Довелося ампутувати”, – пригадує мій співрозмовник.
З кінця грудня лебідь жив в обійсті Асавалюків у Старокостянтинові. Господар обладнав для нього спеціальний вольєр. У перші дні перебування в неволі птах нічого не хотів їсти, тільки ходив і голосно та злісно шипів. А потім зголоднілий накинувся на їжу і їв без упину. Через те дванадцятирічний син Дмитро з сусідськими дітлахами назвали його Жорою.
“Коли стовпчик термометра опустився нижче двадцяти градусів і у відкритому вольєрі птахові стало холодно, я завіз його до матері в недалеке від райцентру село Радківці”, – продовжує свою розповідь Олександр Асавалюк.
Лебедю відвели порожню клітку у хліві разом з коровою та курми. Навіть у найлютіші морози тут була плюсова температура. На новому місці птах прижився дуже швидко. Мирно співіснує з іншими мешканцями приміщення. Їжі з рук чи з підлоги не бере. Зерно пшениці, кукурудзи та інші корми обов’язково мають бути у відрі з водою. Сімдесятирічна мати Асавалюка Надія Григорівна хвалиться, що привчила його їсти навіть кормові буряки. Лиш тільки відкриє хліва, Жора витягує шию: цікавиться, чи не принесла господиня шматок хліба, який він найбільше полюбляє.
До своїх рятівників лебідь звик настільки, що без боязні йде до рук. Зате голосно шипить, побачивши чужого. Ніби передражнюючи мене, як норовлива фотомодель, довго крутився перед об’єктивом фотоапарата, позуючи своєю красою. Але варто було тільки торкнутися до спускової кнопки, вмить відвертався або відходив у бік і опинявся поза кадром.
Олександр Асавалюк каже, що навесні випустить Жору знову на волю, сподівається, що він знайде собі пару.
“Якщо раніше лебеді були великою рідкістю для наших країв, то зараз вони селяться майже на всіх водних плесах Старокостянтинівщини. Але на одному ставку влітку не може гніздитися більше однієї пари. У період яйцекладки і висиджування потомства птахи дуже агресивні, нікого до себе не підпускають і знищують підряд всі гнізда своїх менших водоплавних родичів: диких качок, гусей тощо. Восени вони гуртуються зграями. Щороку на Случі у місті збирається більше ста шістдесяти особин. Коли починаються морози, збиваються у табун і довго плавають кругами, не даючи воді замерзнути. Лише після того, як річку повністю закує кригою, відлітають у напрямку Нетішина, очевидно, на водосховище атомної електростанції, де навіть у люті морози селяться цілі колонії білокрилих птахів”, – ділиться своїми спостереженнями Олександр Асавалюк.