ye-logo.v1.2

Ірина Вострікова: «У всьому повинна бути гармонія»

Суспільство 9758

У те, що краса врятує світ вона вірить беззаперечно. Адже її основне завдання: робити людей красивими. Ірина Вострікова, власниця салону краси «Шарм» для багатьох хмельничанок є «іконою стилю» на яку рівняються, прислухаються до порад та користуються послугами.

Салоном розносяться аромати різноманітних засобів догляду за волоссям, в єдиний гул змішалися звуки фена, сушарки та розмов майстринь з клієнтами, скрізь дзеркала, «гламурні» журнали, інструменти від малесеньких гребінчиків до великих щіток для укладання волосся. Майстрині чаклують над зачісками і стрижками зручно вмощених на стільцях клієнтів. Одна з них – Ірина Вострікова. Дочекавшись фіналу «перукарського чаклування», разом з нею вмощуємося і, щоб відволіктися від буденних, хоч і приємних справ, повертаємося у її дитинство.  
– Пані Ірино, що Вам найбільше запам’яталося з дитинства?
– Найбільше згадую і пам’ятаю свій двір. Дуже великий, затишний і там було завжди багато дітей. Ми жили поблизу залізничної станції, всі були дружні, гуртом займалися спортом, грали у все, що можна було грати у дворових умовах, волейбол, баскетбол, теніс і завжди були активними. 
– Окрім спорту, в дитинстві, ще чимось займалися?
– Мені завжди подобалося шити, в'язати, вишивати щось собі, щось лялькам. 
– У Вас були порізані штори, свої чи мамині речі… 
– Було кілька маминих суконь порізаних, так що все це ми пройшли. Тоді ж не було стільки тканин, як сьогодні, тому в нас був організований похід «за тряпочками», ми ходили в ательє і просили у майстринь клаптики тканин. 
А стригти коли почали?
– Тоді ж, у дитинстві. Спочатку на ляльках, потім на собі, а з сьомого класу вже стригла серйозно. Це не означає, що правильно, але усвідомлено – я розуміла, що когось стрижу і йому потім треба буде показатися на люди. 
– Хто були ті перші сміливці?
– Мої брати, один рідний і троє – двоюрідних та їхні друзі. Тоді ж усі ходили з довгим волоссям, а я їм тільки вирівнювала, вкорочувала, їх це влаштовувало. До того ж за моєю роботою спостерігала мама. Вона ж перукар, і літні канікули мої проходили у перукарні. Я допомагала майстриням. 
Яку роботу Вам довіряли?
– Я підмітала, була таким собі «віднеси-принеси», потім подавала інструменти, вимивала різноманітні горщики-баночки-ванночки, ходила у магазини. У перукарні я нікому не заважала і лише спостерігала за всіма процесами. Тому плавно увійшла у цю сферу. 
– І вже з неї й не виходили…
– Так. Після школи я пішла у фірму «Подолянка», мене відправили на півроку навчатися до майстра. Через три роки роботи поїхала навчатися до Львова у вищу школу перукарської майстерності. Закінчила її з відзнакою і вже після цього навчання я по-справжньому почала займатися перукарською майстерністю. Там мене навчили не просто стригти, а думати у цьому напрямку, створювати образи. Я багато навчалася, тому мені доводилося економити на якихось забаганках, відмовлятися від відпусток, щоб мати можливість навчатися у кращих майстрів. Я й досі навчаюся, і навчаю інших. Кілька разів мене запрошували оцінювати змагання перукарів. 
– Перші свої перукарські гроші пам’ятаєте?
– Я почала заробляти з першого дня, як тільки після навчання пішла працювати, а до того – були якісь «копійки» від клієнтів або ж подяка від майстра, у якого навчалася. 

У Хмельницькому своя мода і свій стиль
– Як формувався Ваш смак, стиль? На кого орієнтувалися?
– Мені подобалося все і у всіх майстрів. Я працювала в перукарні, де їх було багато, і кожен виділявся чимось особливим: хтось робив гарні зачіски на довгому волоссі, хтось добре стриг, ще хтось фарбував. Вони для мене були підтримкою. Адже найголовніше – це вміння працювати з клієнтами. І цьому потрібно вчитися багато років. Спочатку я думала, що після піврічного навчання вже стала професіоналом, а згодом, років через вісім-десять, коли почала подумки повертатися в минуле – зрозуміла, що тільки тепер досягла певного професійного рівня, хоча досконалості немає меж. І зараз для мене не важливо, хто саме прийшов. Я з кожним спілкуюся як професіонал, незалежно від віку і статусу клієнта. 
– Тобто, без знання людської психології у Вашій справі не обійтися?
– Все приходить з практикою. Люди у салони-перукарні, здебільшого, приходять не лише заради стрижки, але й для того, щоб поспілкуватися, відпочити душею. Саме тому я вважаю, що клієнт повинен обслуговуватися у одного майстра, у крайньому випадку – двох, та й то лише тоді, якщо майстри працюють приблизно в однаковому стилі. Адже, щоб запропонувати оптимальний варіант стрижки, недостатньо глянути на волосся і овал обличчя, потрібно знати стиль життя людини, її вподобання, чим вона займається.
– Коли йдете містом – оцінюєте перехожих? 
– Так, звертаю увагу на якість волосся, чи воно доглянуте, на образ людини взагалі. Є речі, які мені не подобаються, але це не означає, що я їх не сприймаю – у кожного є право вибору, головне – щоб у всьому була гармонія. Тобто, який би стиль не обрала людина, вона завжди повинна пам’ятати, скільки їй років, чим вона займається і куди йде. Якщо це фотограф, дизайнер чи інша творча особистість, то довільний стиль – це нормально, але якщо це службовець чи офісний працівник, то є певний дрес-код, яким у нас, на жаль, дуже мало хто керується. 
– З точки зору стиліста як би описали типового хмельничанина і чим він відрізняється від жителів іншого міста?
– Хмельницький – взагалі місто неординарне і відрізняється від інших. Львів’яни, до прикладу, стримані, їх більше цікавить література, культура. В плані одягу вони відрізняються тим, що одягаються набагато простіше. В них є чітке розмежування одягу для навчання, роботи, відпочинку, ресторану і театру. Одесити – у них взагалі своя культура і звичаї. У хмельничан своя мода, своє бачення. У нас немає розмежування в одязі на день-вечір чи робота-відпочинок. Хоча з іншого боку, усі, хто приїздить до Хмельницького, кажуть, що у нас дуже гарні і колоритні люди, стильно і розкішно одягнені. У нас всі різні і оригінальні, кожен по-своєму.

Чим складніша робота, тим більше азарту
– Скільки часу Вам потрібно зранку, щоб довести себе «до ладу»?
– Я вмію робити все швидко і якісно, тому для зачіски і макіяжу мені достатньо півгодини. 
– Ваші члени сім’ї, вони теж не виходять з дому без зачіски?
– В сім’ї була і залишаюся красунею завжди лише я. Чоловік носив класичну зачіску, тому особливої уваги вона не потребувала, а син взагалі голить голову повністю.  
– Ви під час навчання змінювалися радикально?
– Звичайно, я часто змінювала зачіски, довжину волосся, єдине, чого я не змінювала радикально – це колір, іноді змінювала відтінки, але завжди була блондинкою, а стрижки я змінювала в залежності від стану мого волосся. 
– Чи правда, що людині варто змінити зачіску, якщо вона хоче щось змінити в житті?
– Якщо вона вірить, що це вирішить її проблему, то чому б ні? Але варто пам’ятати, що зміна стрижки не змінить наше життя. Це психологічний момент, коли не лише зачіска, а й новий одяг, нові враження, допомагають змінювати ситуацію. Однак, якщо людина пережила стрес, то волосся бажано відрізати, тому що воно накопичує негативну енергетику. 
– Що Ви цінуєте в людях?
– Люблю порядних, добрих і відповідальних, тому що якщо людина відповідальна, то багато чого досягне в житті, а якщо ні – то багато втратить. А ще, люблю людей з почуттям гумору, щоб з ними було легко, а для цього людину в житті має щось цікавити. Якщо в неї не цікава робота, то має бути цікаве хобі. 
– У Вас цікава робота, а хобі є? 
– Незначні, але є. Зараз я навчаюся вишивати стрічками, мені це потрібно для роботи і цікаво для себе. Люблю готувати щось смачне і неординарне. Вмію готувати страви багатьох країн світу: італійські, єврейські, китайські, французькі. 

Коротко про все:
– Коли у Вас проявляється професійний азарт?
– Тоді, коли клієнт дає можливість втілити мої ідеї на його голові або коли починаю працювати з новими людьми, особливо, якщо до цього вони не обслуговувалися у професіонала. Загалом, чим складніша робота, тим більше в мене азарту.
– Найближча мета до якої Ви йдете?
– Створення власної перукарської школи. Читаю багато професійної літератури, готуюся, напрацьовую всі необхідні складові. 
– Відпочинок для Вас це що?
– Якщо відпустка, то море. Обов’язково. А якщо просто відпочинок, то люблю зустрічатися з друзями на природі з шашликами, в ресторані, на концертах. 
– Порада для читачів: 
– Балуйте себе походами в салони краси. Від цього і настрій, і самопочуття будуть тільки кращими.

Рецепт від Ірини Вострікової: 

Індичка-гриль з фруктовим гарніром. 
Грудинку індички запікаєте на грилі або в духовці. Нарізаєте довгими шматочками і подаєте з гарніром.
Гарнір: розрізаєте навпіл персики, збризкуєте оливковою олією, посипаєте меленим перцем і сіллю. Розрізаним боком викладаєте їх на деко змащене оливковою олією. Окремо, великими шматками нарізаєте болгарський і гострий перець, цибулю, збризкуєте оливковою олією перцем та сіллю і викладаєте поруч з персиками. Випікаєте 25-30 хвилин в духовці при температурі 220 градусів. Коли все запеклося, з персика знімаєте шкірочку та витягуєте кісточку і змішуєте з іншими інгредієнтами. До столу подавати з грудинкою індички і зеленню. За бажанням можна додати часниковий соус.  


 

Коментарі:

читательница 04.11.2010 17:58

Ужас! Ви издеваетесь? Я три месяца ждала, глядя на рекламу "Проскурівського телеграфа", статью про Вострикову, чтоб наконец прочитать "Що ж вона ховає в шафі?"! А вы туфту гоните: "коли йдете містом - оцінюєте перехожих", "що ви цінуєте в людях"... О чем еще более дурацком можна говорить с Востриковой? У вас что стандартный набор вопросов ко всем?! Где же скелеты, которых прячет в шкафу эта ИНТЕРЕСНЕЙШАЯ ЖЕНЩИНА? Или ваши бил-борды - липовая заманиловка?

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Новини Хмельниччини
Останні оголошення
  Так  Ні, дякую