Ати-бати, йшли солдати

Ноги боліли нестерпно. Після марш-кидка, з насолодою знявши важкі армійські черевики, Ромка побачив на п'ятах величезні пухирі. На лівій нозі пухир лопнув, і ранка кровоточила.

Як же знову взутися? Пошарудівши в тумбочці, Ромка знайшов пластир і заліпив мозолі. Зчепивши зуби від болю, знову змусив себе взутися. А куди діватися? Треба йти на заняття.
Коли Ромка зіткнувся з труднощами, про які не мав уявлення до вступу до ліцею, йому не раз, і не два хотілося кинути все і поїхати додому, до матері. Просто до сліз іноді було себе шкода. У такі хвилини на думку спадали розповіді про прадіда, який теж свого часу обрав для себе військову професію. Прадід служив у десантних військах і загинув за два тижні до перемоги при взятті столиці Австрії. Хіба йому було легко? Адже поранений був не раз, і знову з госпіталю їхав на фронт. І загинув, як герой! У день Перемоги вони з батьком завжди купують яскраві червоні гвоздики і йдуть до Вічного вогню. Щоб вшанувати пам'ять тих, хто здобував перемогу в жорстоких боях, не шкодуючи життя.
А у нього, у Ромки, якісь дурні мозолі! Через таку дрібницю чоловікові не личить скиглити!
Ромка мріє стати офіцером. Немає на землі професії почеснішої, ніж професія захисника Батьківщини! У цьому Ромка абсолютно впевнений. Тому й вирішив навчатися тут, у Кам'янці, в кадетському ліцеї. Просто не думав тоді, що вчитися тут - значить, перш за все, вміти долати труднощі. Тут він сам, батьки залишилися далеко, в Хмельницькому. Не побіжиш, не поскаржишся!
Щоправда, потім потроху звик. Тут усе було, як у справжній армії. На заняття - строєм, обідати - строєм. Після уроків треба було займатися, сидіти в класі.
Вільний час, звісно, теж був. Але мало! З тугою спочатку згадував, як з друзями у дворі ганяв у футбол, як на велосипеді катався до одуріння. А тепер все за суворим розпорядком! Проте можна скільки завгодно займатися в спортзалі, м'язи качати. Через рік навчання він дуже змінився зовні, а тепер, коли відівчився два роки, став о-го-го! На турніку легенько п'ятдесят разів віджимається. Їхній наставник, підполковник, іноді навіть хвалить його. А спочатку одні зауваження були на Ромчину адресу! Та й пацани в дворі, коли він приїжджає на вихідні, шанобливо дивляться, навіть заздрять. Адже він навіть зі зброєю вміє поводитися. Не те, що вони, салаги! Зовсім скоро закінчується навчальний рік. Буде парад на плацу. Батьки приїдуть! Тому й тренуються багато, бігають, строєм крокують годинами.
- Романе, ти чого кульгаєш? - Ромка задумався і не помітив підполковника. - Що з тобою сталося?
- Ноги натер сильно.
- Марш у медпункт!
Докульгавши до медпункту, Ромка стягнув черевики й спостерігав, як медсестра змащує чимось пекучим болючі ранки.
- Я тобі довідку дам, щоб декілька днів не бігати. Травми невеликі, але болючі. Нічого, до весілля загояться! - усміхнулася лікарка.
- Спасибі! - подякував Ромка, знову взуваючи жорсткі ненависні черевики.
От халепа! Він хотів у звільнення сходити до фортеці на екскурсію. Якось так вийшло, що там він іще не побував. А хотілося б! Там сам Кармелюк сидів, український герой. Кам'янець-Подільський Ромці дуже подобався. Затишний, вулички бруковані, багато зелених сквериків, будинки красиві. Особливо влітку місто було гарним. А тепер, із хворими ногами, нікуди не сходиш. У класі, відкривши підручник із математики, Ромка став готуватися до уроків. Так йому важко математика дається. Але куди без математики? Заглибившись у заняття, не помітив, як настав вечір. Вечеря, потім трохи вільного часу, і відбій.
Через декілька днів ноги абсолютно зажили, чому Ромка тішився. Адже скоро парад. Час пролетів непомітно, наблизивши випускний день. Одягнувши на себе парадну форму, Ромка прискіпливо оглянув себе з усіх боків у дзеркало. Перед цим він довго начищав черевики, пряжку на ремені. Все має блищати! Начебто все нормально.
Погода в цей день постаралася щосили! Тепло як! Сонце заливало плац яскравим світлом, у його променях мідні труби духового оркестру виблискували і здавалися золотими. Легкий вітерець ворушив листя височенних дерев навкруги.
Стоячи в строю, Ромка бачив, як заповнюється батьками, родичами, друзями весь вільний простір, як на трибуну піднімається начальник училища та викладачі. Серед батьків Ромка помітив і мати з батьком. Навіть бабуся, і та приїхала. Серце радісно забилося. Як добре, що вони всі тут. Він постарається не підкачати, пройти так, як треба, відтягуючи носок.
- Струнко! Рівняння на середину!
Коли прозвучала команда «кроком руш», оркестр голосно і урочисто заграв «Прощання слов'янки». І вони пішли під звуки військового маршу стрункими шеренгами повз трибуни з викладачами, повз батьків. Ромка йшов, чітко карбуючи крок, і щасливо усміхався.