Олександр Слободян: "Ми будемо нарощувати наші виробничі потужності на Хмельниччині"

Із президентом корпорації "Оболонь" Олександром Слободяном зустрічаємося у його робочому кабінеті на київському заводі. На стіні біля столу висить велика карта України. У шафі книги, сувеніри й його фотографії з відомими людьми. Олександр В'ячеславович ставить на стіл пляшку "Коли нової", воду "Прозора" та безалкогольний напій "Мохіто".

- "Прозора" - найкраща вода, - говорить він і наливає у склянку. – Її виготовляє наш завод у Красилові на Хмельниччині. Вона на кремнієвій основі. Така вода схожа за властивостями до внутрішньоклітинної води організму людини. Ще Вернадський стверджував, що кремній - елемент номер один. У нас всі працівники використовують вдома лише цю воду. Готують їжу на її основі.

Потім Слободян дає скуштувати "Коли нової". Каже, що цей напій завжди у його домашньому холодильнику. Наливає склянку охолодженого "Мохіто".

- "Мохіто" - це перший зразок у петівській півлітровій пляшці. Мені вчора доставили з Красилова на Хмельниччині. Там у нас європейського рівня завод. "Мохіто", як і всі інші напої звідти, на кремнієвій основі. У тій воді, яку ми добуваємо зі свердловин – 30-метровий шар кремнію. Ця вода збагачується і очищається цим елементом. Вважається, що 50 грам кремнію на літрову пляшку – це лікувальна вода. В цій літровій пляшці 42 грами кремнію. В Україні жодної такої лікувальної води на кремнієвій основі більше немає. Стратегія нашої корпорації – натуральність.

За 22 роки, поки Ви керуєте "Оболонню", скільки нової продукції з’явилося?

- Над цим не задумувався ніколи. Якщо говорити про мої особисті розробки, то найзначиміший мій винахід - "Живчик". Він одразу став успішним практично без реклами. У масове виробництво ми його запустили в січні 2000 року. У складі напою є яблучний сік, ехінацея і вітамін С. В одному літрі добова норма вітаміну. Випускаємо і "Живчик унік", в якому цукор замінили фруктозою. Це напій для людей хворих на цукровий діабет, а їх в Україні від 1 до 3 мільйонів. Науковці радіологічного центру під керівництвом професора Віталія Наумовича Корзуна дійшли висновку, що цьому напою немає рівних серед харчових продуктів у виведенні з людського організму цезію і стронцію.

Мабуть, недаремно багато напоїв випускається на Хмельниччині. Саме там пройшло ваше дитинство та становлення?

- Мої батьки і предки всі з Хмельниччини. Коріння - з Городоцького району. Мама народилася в селі Немирівці, а батько – в бригадному селі Дахнівка Городоцького району. Коли мені було 4 роки, батька призначили на роботу в село Іванківці Городоцького району. Там ми прожили 12 років. Я закінчив 9 класів в Іванківцях. Вже в 10 клас пішов у середню школу №1 в Городку. Її закінчив із золотою медаллю в далекому 1973 році . Захоплювався спортом, бо село було дуже спортивним і дуже футбольним. У нас в школі навіть був гурток судномоделістів. Після 5 класу моя модель катамарана-парусника виграла першість області. Ми тоді росли універсальними спортсменами. Захоплювалися різними видами спорту, хоча королем в цьому був футбол. Якщо говорити про мої скромні досягнення, то я був чемпіоном району з легкої атлетики, настільного тенісу – у 8 класі виграв першість серед школярів. У 9-му виграв першість району з кросу на 1 кілометр. Був чемпіоном району із шахів. Мій батько був чемпіоном району серед дорослих. Але вже з 8 класу я його обігравав. Починаючи з 10 класу я не програвав у шахи майстрам спорту. Хоча професійно не пішов по цій лінії. Можливо, не судилося. У 10 класі отримав перший розряд з футболу, грав за збірну міста.

На моє формування дуже вплинула місцевість, де пройшло дитинство. Це чудові Товтри на Хмельниччині.

Як далі склалося Ваше життя?

- Закінчив Київський інститут харчової промисловості за фахом інженер-економіст, відслужив в армії, влаштувався працювати на Київський пивзавод №3. Вже через 9 років, 25 грудня 1989 року, колектив на альтернативній основі 60 відсотками голосів обрав мене керівником "Оболоні". З 3 січня я був призначений генеральним директором об’єднання "Оболонь". Першим пунктом моєї програми була оренда з правом дострокового викупу. Вже через півроку ми взяли об’єднання в оренду у держави і 27 серпня 1992 року отримали свідоцтво №1 від Фонду держмайна України. Я вважаю, що це була історична подія не тільки для нашого колективу, а і для молодої країни в цілому. Ще через декілька місяців ми створили закрите акціонерне товариство. Поділили акції пропорційно фонду зарплати. У мене тоді, наприклад, було 0,14 відсотків акцій. На "Оболоні" процес приватизації пройшов прозоро і принцип справедливості в цьому питанні зберігається до сьогодні. Хто хотів купити квартиру чи машину, продавав свої акції іншим акціонерам. За багато років така організаційна форма виправдала себе. Бо якщо згадати, що на момент викупу "Оболонь" мала 5 відсотків частки ринку пива в Україні, то сьогодні – 26 відсотків на внутрішньому ринку. Експортуємо 80 відсотків українського пива на всі континенти. Це близько 40 країн. Ми першими в колишньому Радянському Союзі почали експортувати своє пиво до розвинених країн світу. Спочатку це була Британія, потім США, Канада, європейські країни, азійські, Австралія. Із нових країн, які долучилися, це Китай та Ісландія. Експорт був завжди важливим. Адже це давало можливість заробляти валютні кошти і модернізувати підприємства. Ми розуміли, що міжнародні компанії рано чи пізно прийдуть в Україну і потрібно було готуватися до конкуренції з ними. Якщо говорити про ринок безалкогольних напоїв, то тут також маємо непогані позиції. Думаю, за це півріччя ми випередимо "Кока колу" і займемо перше місце. За підсумками минулого року ми були другими.

Не важко постійно тримати такий темп?

- Намагаємося бути сучасними і конкурентноздатними. Ми побудували в Києві найпотужніший пивзавод в Європі. І наш рекорд 2008 року не перекрив жоден завод Європи. Це 111 мільйонів декалітрів пива. Тільки "Балтика" з Санкт-Петербургу до нас наблизилася, яка випустила 97 мільйонів декалітрів. Коли наш завод проектувався, то його потужність була всього лише 10 мільйонів декалітрів. Ми старалися розвиватися, вкладали гроші не тільки в київський завод. У Хмельницькій області з нуля побудували завод у Красилові. Це сучасного європейського рівня завод, де працюють понад 700 людей. Декілька років тому, вже в умовах економічної кризи, ми запустили солодовий завод у Чемерівцях. Це суперсучасний, найновіший завод в Європі. Він виробляє більше 120 тисяч тон солоду на рік. На задоволення потреб цього заводу використовується близько 170 тисяч тон ячменю. Підприємство забезпечує попит на продукцію місцевих хмельницьких агрофірм. На жаль, є дефіцит якісного ячменю і нам доводиться купувати його не тільки в хмельницьких господарствах, а й у Тернопільській, Вінницькій, Черкаській, Київській, Полтавській та інших областях. В селищі Закупне Чемеровецького району ми збудували насіннєвий завод, який виробляє високоякісне насіння пивного ячменю. Це також важливо. В області у нас є три агрофірми, які орендують приблизно 16 тисяч гектарів землі. Тут вирощується не тільки пивний ячмінь, а й інші сільськогосподарські культури, такі як пшениця, кукурудза, соя, соняшник, ріпак.

Що дає Хмельниччині побудова заводів та фірм?

- Ми забезпечуємо людей роботою. Зберігаємо і розвиваємо робочі місця. В 10 селах трьох районів Хмельницької області зберегли та розвиваємо тваринницькі ферми. У тих же Іванківцях Городоцького району, де я провів своє дитинство, навіть створили невеликий комплекс по вирощуванню кролів. Це дієтичний продукт, на нього є попит.

В Іванківцях ми відродили плодоконсервний завод, який 10 років стояв. Це 100 робочих місць. Не тільки жителі цього села мають змогу там працювати, а й з сусідніх містечок та сіл. Також в селі ми запустили хлібозавод, пекарню. Там виробляємо і своє борошно. Бо маємо сучасний млин, який здатний виробляти 7 тон борошна на годину. Вирішуємо соціальні питання – частково заасфальтували вулиці, почистили ставок. Відремонтували фельдшерсько-акушерський пункт, ремонтується клуб. Минулого року взяли активну участь в ремонті Іванковецької школи.

Ті селяни, які здали в оренду паї нашим агроструктурам, не пожалкували. Зараз дуже багато великих агрохолдингів, які беруть паї в оренду й працюють за схемою – зорали, засіяли, зібрали. І все це завдяки потужній техніці. А люди в селах залишаються без роботи. В цьому питанні "Оболонь" відрізняється від них. При такому шляху ми б теж могли набрати більше землі, але ж треба подумати і про зайнятість людей.

Чим би ще хотілося допомогти землякам?

- Ось-ось запустимо доїльний зал в селі Сокиринці Чемеровецького району. Це теж певний рівень і для агрофірми, і для села. Там відремонтовані ферми. Це якраз і є робочі місця для людей.

Якщо говорити про робочі місця, які створила «Оболонь», то в агроформуваннях працює більше тисячі мешканців Хмельниччини. Загалом на підприємствах корпорації працює 7 000 співвітчизників. Не дивлячись на те, що ми використовуємо сучасну і потужну техніку, ми постійно створюємо нові і нові робочі місця. Ми будемо нарощувати наші виробничі потужності у Хмельницькій області.

Біографічна довідка

Олександр Слободян народився 21 лютого 1956 року в Тернополі у сім’ї студентів. Коли йому виповнилося 7 місяців, родина повернулася на Хмельниччину в село Іванківці Городоцького району.

1978 року закінчив Київський технологічний інститут харчової промисловості. Працював інженером-економістом на Городоцькому цукровому заводі та пішов в армію. Потім влаштувався працювати на завод "Оболонь". Був старшим інженером відділу організації праці та зарплати, начальником цеху розливу, начальником лабораторії наукової організації праці та управління. Наприкінці 1989-го його обирають генеральним директором об’єднання ”Оболонь”

З 1999 — заступник голови Української народної партії. 1998, 2002, 2007 — обирався народним депутатом України. Є почесним президентом футбольного клубу "Оболонь".

Одружений, має доньку та двох синів.