ye-logo.v1.2
25 Серпня, 2019

Байкер Доктор Шнапс: «Чотири колеса возять тіло, а два – душу»

Алла СОБКО Суспільство 4345 1
Фото: Євгеній ДОРОФЄЄВ, з архіву Олександра ВАСИЛИШИНА

«Про байкерів нереально написати стримано, а писати все, як є, – народ не зрозуміє», – відразу попередив байкер і додав, що вся розмова пройде у «стьобному» варіанті. На інше, мовляв, і не сподівайся.

Олександр Василишин, він же Доктор Шнапс, один із членів байкерського клубу «Падонки» (саме через літеру «А»), на Хмельниччині та ведучий багатьох мото-вечірок і фестивалів. Як справжній байкер, він категорично відмовився спілкуватися зі мною, людиною, якій незнайоме відчуття «вітру в голові», і запропонував проїхати містом на його «двох колесах, які возять душу». Довелося у сукні і на шпильках вмощуватися на мотоцикла і, з вітерцем, під гучну музику, повз пости ДАІ, на швидкості «під сотню» їхати в інший кінець міста для розмови. Уже з перших слів вона обіцяла бути незвичною. Обвішаний різними цяцьками і розмальований татуюваннями Шнапс (саме під таким іменем він відомий у байкерських колах) філософствував на тему виникнення Всесвіту, розповідав про композиторів і вчених, цитував Далай Ламу, час від часу приправляючи бесіду міцним слівцем. Зізнається, що вільно спілкується і думає літературною українською мовою, але коли вип’є трохи алкоголю, то стає москалем і вже російською починає стібатися з усього.
– Якщо алкоголь робить із тебе москаля, то хто, чи що зробив із тебе «ПАдонка»?
– Напевне, життя… Хоча, якщо серйозно, то наш клуб, корені якого – в Москві, існує уже одинадцять років. Одного разу байкери каталися містом і, зупинившись на одному зі світлофорів, побачили бабусю, підозрюю, що в минулому це була дівчина, яку не покатали на мотоциклі, яка зі злим виразом обличчя і сильною ненавистю кинула навздогін: «ПАдонкі». Вона навіть не здогадалася, що тоді визначила назву клубу, який об’єднує байкерів багатьох країн уже протягом десяти років. Маючи честь носити це звання, ми тим самим даємо людям шанс не напружувати мізки, щоб думати як нас обізвати. На нас і так все написано. А найповажніші носять звання почесного «мото-рахіта».
– Це щось на кшталт «Золотої калоші» в шоу-бізнесі?
– Ну, калоша покликана вказати місце тим, хто «зазвездівся», а наше звання звеличує байкера серед йому подібних. Адже коли людина готова в колі друзів не образитися на таке «звання», вона тим самим стирає певні кордони, мовні перепони у спілкуванні із близькими по духу людьми.

«Завжди дивіться в небо, а не під ноги»
– А що, чи хто такий байкер, взагалі?
– Це стан душі. Байкер – це людина із купою недоліків, достатків і здобутків. Це людина, яка пише слово «Дорога» з великої літери і може собі дозволити придбати пристойний мотоцикл за пристойні гроші, і тільки байкер може зрозуміти, чому пес висовує голову із вікна автомобіля . Багато хто не розуміє нас, але ми можемо собі дозволити забути про дачу-роботу-бізнес-кредити і решту чинників, які роблять життя нестерпним, і вирушити в дорогу, котра, неначе губка, вбирає в себе усі негативи та суєту. Але якщо коротко, нашу філософію можна вмістити у радянське гасло «свобода, рівність, братерство».
– Олександре, знаю, що ти часто подорожуєш мотоциклом…
– Так, я об’їхав уже майже тридцять країн. Навіть коли я подорожую літаком, намагаюся брати мотоцикл напрокат. У кожній купую на пам'ять намисто, розрізаю і виймаю кілька елементів. Із них формую власну прикрасу, яку завжди ношу на тілі (Олександр знімає з шиї строкате намисто, яке уже дістає до грудей – авт.). Серед складових цієї прикраси немає, поки що, жодного елементу із країн Африки. Африка у мене в планах. Нещодавно я, до речі, побував в Індії, яка мене вразила найбільше. Особливо їхні заправки! Їх там просто немає, а пальне, окрім великих міст, можна придбати, лише на лотках зі снікерсами і кока-колою, які час від часу трапляються на узбіччі доріг у глибинці. Там сервіс такий: виходить розкішна дівчина у сарі і самостійно заливає пальне із…пластикової пляшки з-під якоїсь мінеральної води). Ну, як можна не закохатися у таку країну! Але в мене є особлива мрія – проїхатися по закинутій дорозі «Route 66» – це від Чикаго до Лос-Анджелеса. Там досі стоять пам’ятники рожевим кадилакам, на яких їздили у найромантичніші часи хіпі, й досі, у придорожніх кафешках подають двокілограмові стейки. Як Мекка важлива для мусульман, так і «Route 66» – для байкера. (Головна траса Америки збудована у 1926 році, проходить через 8 штатів, довжина майже чотири тисячі кілометрів – авт.)
– Усе, про що ти говориш, і навіть мрії, воно відірване від звичного життя. Чи це і є звичне життя байкера?
– У байкерів теж є бізнес, сім’я, проблеми… але ж страшно буде після прожитого оглянутися і усвідомити, що у тебе було порожнє життя! Для того, щоб абстрагуватися від буденності, не обов’язково сідати на мотоцикл і їхати в дорогу чи робити якісь невластиві тобі речі. Жити можна ввечері, взявши телескоп, вийти на дах багатоповерхівки і подивитися на небо. Бо варто дивитися на небо, а не під ноги. Там безліч цікавих речей і процесів, про які можна дізнатися, замість того, щоб сидіти в соцмережах, телевізорах чи прокурених кабаках! Дуже часто я відпочиваю так: беру розкладний стілець, телескоп, термос із чаєм і сиджу на даху свого будинку, як останній Карлсон. Над ранок приходжу щасливий додому, обіймаю дружину і дітей і розумію, що життя прекрасне незалежно від проблем, які у ньому є.
– Тобто, стереотипи, які існують про байкерів, не такі вже й правдиві?
– Про те, що байкери – це люди злі, насуплені і розбещені? Напиши, що так і є. Бо я нікого ні в чому не буду переконувати. Ну, а як по-іншому можна назвати людей, один із яких, до прикладу, вкрав у даїшника мобільний телефон, поки той оформляв протокол про правопорушення?! Вночі ми з того телефона дзвонили дружині міліціонера і, представляючись працівниками ломбарду, запитували, коли її чоловік поверне нам 150 гривень, які він позичив на дівчат та ігрові автомати. Одне слово – Падонки.
– Яка географія байкерського руху?
– Географія нашого руху взагалі не підлягає певним кордонам. У мене досить часто зупиняються байкери, з різних країн. Нещодавно були угорці, голландці та росіяни з самого серця Сибіру. До речі, подружній парі з Голландії, які на мотоциклах подорожували аж до Монголії, дуже сподобалося, і вони планують приїхати знову. Усі в один голос твердять, що українці –відверті, добрі та щирі. І якби не якість наших доріг, приїздили б до нас частіше.

«Хотів би народитися через півстоліття»
– Зазвичай діти народжуються головою вперед, а я виїхав звідти на мотоциклі (сміється – авт.). У моїх батьків не було можливості придбати мені мотоцикл, тому в дитинстві доводилося про нього лише мріяти. Я тремтів, коли чув звук мотора, бачив фільми про байкерів і розумів, що для цього народжений. З дитинства вже подорожував, переважно по сусідніх сільських дискотеках на моторолері, та загартовував сталевість характеру в боях на зразок «риплять штахети – зараз буде бокс».
– Образ байкера створений тобою чи взятий з книг і фільмів?
– Він був в моїй душі від народження. Напевне, це від діда. Він змолоду їздив на «Уралі» і навіть умудрився одного разу загубити тітку, яку віз на базар. Через кілометрів десять (!) він помітив, що її немає, повернувся, «позбирав» її з бідончиками на дорозі, вислухав, що тітка думає про таких байкерів, та поїхав далі (сміється – авт.). Саме від нього мені передалася любов до мотоциклів, хоча в технічних нюансах я не дуже розуміюся – для цього є механіки. Я розуміюся на мото-душі. До речі, якщо на мій мотоцикл присяде людина, якій я, м’яко кажучи, не симпатизую, то він капризує – заводиться з другого разу, погано їде, і так далі. Недарма ж кажуть, що чотири колеса возять тіло, а два – душу.
– Коли ти серйозно захопився байкерством із усіма атрибутами?
– Та я ще й досі не займаюся ним настільки, щоб це було серйозно. Мотоцикл придбав шість років тому. Але заробляв на мото-задоволення ще зі школи. В той час, поки мої однолітки голодували в гуртожитках і цілувалися з дівчатами у під’їздах, я неймовірно важко працював. Був і кур’єром, і поштарем, а в сімнадцять років – вишибалою в нічному клубі, куди вхід дозволявся лише після вісімнадцяти. Я брався за будь-яку роботу, але для того, щоб відбутися у 90-і, був занадто молодим. До речі, дуже заздрю своїм нащадкам, які народяться через п’ятдесят років. Тоді, «Harley-Davidson», будуть значно дешевші. Теперішньої влади, яка ввела нереально високі податки на розмитнення, не буде, дороги відремонтують, і на той час вже винайдуть двигун, який працюватиме, до прикладу, на віскі (сміється – авт.) Хоча, в ідеалі, я хотів би народитися в Америці у 50-ті роки.

«Дівчина, яка не вміє готувати – не гідна бути дружиною»
– У твоєму житті є щось крім мотоциклів і того, що з ними пов’язано?
– Так, я – батько двох синів: Максима і Романа, і, як у справжнього байкер, вони від двох різних дружин. Обох я бачу байкерами, тому що старший Максим, хоча й не марить мотоциклами, але за ним юрбою ходять дівчата. Роман, у свої п’ять років, має поки що лише дві дівчинки, але «кадрить» він їх дуже технічно. До речі, на його день народження я повіз його на Збруч. Після того, як набігався і накупався, він заснув прямо на мотоциклі, який їхав на немалій швидкості, а я кермував і просто насолоджувався щастям.
– Дружина до таких витівок як ставиться?
– Нормально. У мене типова байкерська дружина. Вона нормально переносить те, що не терпітиме звичайна жінка: мої подорожі, які можуть тривати до двох тижнів, милих симпатичних дівчат, які завжди присутні у моєму житті. Є частина мото-тусовок, на які я обов’язково їду з дружиною. Взагалі, вона в мене розумниця і знає, що я беру її лише на найвищого рівня зустрічі. А якщо чесно, то я вдруге одружений і вдруге – на прекрасній господині. Вважаю, що дівчина, яка не вміє готувати – не гідна бути дружиною! І друге – з людиною має бути цікаво спілкуватися. Обов’язково! Тому що борщ і секс, навіть найкращі, приїдаються.

Гендель, Гокінг і паралельні світи
– Ти сказав, що захоплюєшся зараз теологією. Можеш назвати себе віруючим?
– Ні. Я вирішив вважати себе абсолютним атеїстом, саме через те, що вивчив достеменно Біблію, ознайомився з Талмудом, Кораном та індійськими ведами і цікавлюся усіма релігіями, які є. Взагалі, вважаю, що життя людини залежить від самої людини. Якщо живе позитивом, то її завжди супроводжуватиме позитив і навпаки. Ось ми, байкери, коли збираємося всі разом, ніколи не говоримо про негативні речі. Навпаки, пліткуємо про досягнення видатного астрофізика Стівена Гокінга, можемо сперечатися про творчість Арама Хачатуряна, обговорюємо елементи танцю із шаблями, і на відміну від більшості, Гендель для нас, найперше композитор, а не похідне від слова «генделик». (Коли Олександр, не без долі іронії, почав розповідати про те, що на зустрічах вони обговорюють паралельне виникнення Всесвіту і про те, що вони засиджуються іноді у бібліотеці, в мене «закінчилися» не те, що запитання, але й слова! Але вже за хвилину, коли він не витримав і розсміявся, мовляв, не «грузися», все стало на свої місця – авт.) Давай краще про хороше: я всім бажаю побільше позитиву, собі, як і казав – щоб моє намисто дістало до пупка, а читачам – рівних життєвих доріг. І вірте, що все буде «Siski, Whiskey, Rock’n'Roll».
 

Читайте новини на нашому Телеграмі

Коментарі:

До теми

Популярні новини

Останні оголошення

  Так  Ні, дякую