«Мене ніхто нічому не вчив, але я знаю все», –

«Бабкою» вона стала у 25 років. А те, що може допомагати людям, зрозуміла років у десять. Розповідає, як пішла у поле накачувати снопи і чомусь сказала жінкам, що буде лікувати людей. Вони посміялися, і згодом усе забулося. Але минуло небагато часу, і знову – підійшла до чоловіка зі свого села і жартома каже: «Дай п’ять карбованців, і я тобі все розкажу». «Що?» «Що ти будеш сім разів покидати дружину. На восьмий прийдеш і залишишся, але швидко захворієш і помреш. Ще три-чотири роки проживеш, і все».
«Дядько ще так образився, каже: «Стільки поганого наговорила, за що тобі гроші давати?». Зараз я б такого нікому не сказала, а тоді мала була, дурна. А той чоловік справді, увосьме повернувшись додому, захворів і помер».
Двадцятип’ятирічна «бабка»
«В мене бабця така була, – розповідає знахарка, її теж скрізь до хворих возили. Але мене ніхто не вчив, я у п’ять років сиротою залишилася. Мама померла, батько загинув на війні, і я росла біля чужої жінки. Ми бідували. Вона була дуже гарна, і свати йшли, як за море вода, але вона всім відмовляла: «Я дітей не покину».
Я бідова, три рази мене ледь не засудили. За дурницю – пісню «не ту» заспівала, за горілку, бо сама, без чоловіка, дім будувала. І за ліс ледь не засудили – взимку я 365 в’язанок дров принесла. Принесу в’язанку і паличку поставлю в зошиті. Моїй дитині було всього 15 днів…»
А вдома на неї чекали хворі. Згадує, як під час роботи на полі один чоловік викрутив собі пальця, аж ніготь завернувся. «Я йому й кажу, що пальця направлю, але щоб нікому не казав, – продовжує знахарка. – Пішли ми до мене додому, а там нічого гарячого нема, тільки борщ, що в печі стояв. Не буду ж воду гріти, бо чоловік ледь свідомість від болю не втрачає, та й на роботу йти треба. Наливаю в миску гарячий борщ і кажу: «Встромляй!». Розпарила добре і направила. І що думаєте, чоловік не сказав, що я йому допомогла? Сказав! А мені тоді було 14.
Потім захворів наш бригадир, лежить на печі, помирає… Прибігла його жінка, плаче: «Рятуй!». Кажу їй: «Я зараз вилізу до нього на піч, тільки не заважай». Вилізла, а в нього обличчя звернене набік, і так, що рот не відкривався, тому ні пити, ні їсти не міг. В лікарні йому нічим допомогти не змогли. А я відмовила, він одразу заснув, а ввечері вже з родиною сидів за столом».
А ще було таке, що в селі горіла кормокухня, і молоденький дільничний міліціонер дуже злякався. І захворів так, що дійшло аж до пункції. А досвідчений лікар узагалі казав не робити нічого, тому що шансів на одужання не було ніяких. «Прийшла до мене його жінка, – каже цілителька, – просить піти подивитися, а я що можу, коли лікарі не допомогли?
Приходжу на обід додому, а він лежить у мене в хаті. Питаю: «Чого Ви тут розляглися? Ідіть додому». І він: «Я з цього дому не вийду, доки не піду звідси своїми ногами»…
Отак вона помаленьку і почала допомагати людям. І вже у 25 років стала «бабою». Через її руки пройшло «мільйон народу». А на кожне свято приходить «рядно поздоровлень», навіть з Росії. З Москви, перед тим, як мало початися ГКЧП, колишні клієнти вислали гостинець, бо «вже не знали, чи зможуть коли приїхати в гості». Багато років до того вона врятувала їхнього сина, який хворів на епілепсію. За словами цілительки, причиною її часто буває задавнений переляк. Батьки привезли хлопчика сюди, жили з ним у знахарки два тижні… Нині це дорослий чоловік, суддя. І ці люди за стільки років не забули свою рятівницю.
«Я вмію все, – каже бабця, – замовити вроки, переляк, поставити шлунок на місце, поправити хребет, направити руку, змовити плаксивці малим дітям, диски вправляю (буває, людина ходити не може, а я поставлю на місце, і вона йде додому своїми ногами). Знімаю вроки, порчі… Іноді з людей таке виходить! Але я читаю молитву, ставлю захист, мовлю спеціальні заговори, адже, щоб від когось забрати, треба ту нечисть кудись послати – на якесь болото, щоб людям не шкодила. А от на карти не кидаю, бо це гріх, але коли качаю яйця, то бачу все. І за безплідність не беруся, тому що причина цьому те, що молоді живуть до весілля. Тому нині так багато безплідних. Таким треба в Почаїв їхати.
А ще лікую травами. Недавно приходила жінка – на двох палицях.
Через відкладення солей ледь пересувалася. А через три тижні вже ходила в сусіднє село – без палиць. Від такої хвороби кожен може позбавитися сам.
Треба взяти склянку насіння кропу, пляшку горілки, і раз на день це все треба перемішувати. Нехай десять днів постоїть, потім пити три рази на день по чайній ложці через півгодини після їди.
Можна ще лікуватися рисом, але недовго, бо може почати боліти підшлункова залоза. Ложку рису з вечора замочіть, зранку воду злили, залили свіжою, зваріть і з’їжте. І так щоранку. Але якщо у вас хвора підшлункова залоза, то краще, все-таки, кріп.
Про ящірки у животі
Днями були в мене двоє парубків, кажуть: «У нас порча». Хлопці ходили ворожити на каві, і їм сказали, що то поробка. Справді, обидвом за тридцять, а одружитися не можуть. Один, правда, оженився, але через три місяці розлучився. А то все дівчата роблять – поначитувалися порад в книжках, газетах, і не думають, що діють.
А ще, як пояснила бабця, часто приходять люди з «данням». «Воно у воді може бути, а буває, закурить людина і умисне на тебе дим пускає».
«Якось уночі до мене привели хлопця, – розповідає знахарка. – Того дня він був на весіллі, а додому прийшов уже ледь живий. Каже: «Мені гадюка в рот лізе»… З такими легше впоратися. А буває, що і всередині заведуться – жаби, гадюки, молюски…
«Ще коли я був малий, – розповідає син баби Володимир, – в наш колгосп прислали молодого ветлікаря. Чоловік не міг їсти, його нудило, сил не було навіть до роботи дійти. Мама викачала яйця, потім каже: «Випий його з водою». Він випив і як почав рвати, з нього щось зелене почало летіти. Я потім підійшов, дивлюся, а то – живі маленькі ящірки. Я паличкою їх розворушив, а вони рухаються.
І в мене подібне було. Коли ще працював лісником, якось заїхав до мами на обід. Вона поставила на стіл горілку, яку хтось приніс в подяку за її роботу, каже: «Випий, зігрієшся». Беру пляшку, а там плаває якась маленька горошинка. Думаю, якась пляшка брудна, то й відсунув її. Вона стояла більше місяця, а потім мама приносить її: «Подивися, що виросло. От було б, як би ти її випив!». А там – живий молюск з вусиками…».
Часто дання можна отримати на весіллях, на гулянках. Роблять його на горілку, саме тому під чарку і підкладають мізинець. А ще дання може дати дівчина хлопцеві, аби приворожити або відвернути від іншої.
«Потерпи ще трохи»
… «Всі мої рідні померли: сестра – від цукрового діабету, брат загинув у результаті нещасного випадку. А мене Господь, хоч і з діабетом та після інфаркту, напевно, для людей тримає. Але довго жити я не буду. Мені про це сон розповів, а я все своє життя по снах бачила. Наснилося, що сіла я на човен, а перила так тиснуть! Кажу: «Дядьку, перила дуже тиснуть». А він: «Потерпи ще трохи, бо довго терпіти вже не будеш». А через два дні знову цей же сон, але я вже знаходжуся по той бік річки. Якийсь чоловік виходить до мене і кличе: «Йди до нас, тут так добре». Я почала втікати від нього, а він з другого боку з-за гори вибіг і каже: «Як я тебе довго чека-а-а-ю!
Вже прощаючись, ми попросили бабцю сфотографуватися. Вона довго не хотіла, каже, все одно не вийде нічого. Розповіла, що за радянських часів її знімали для газети, фотограф тричі приїжджав… «Калина є, хата є, а мене нема», – сміється бабця. До речі, у нас фото теж не вийшло.