От й почались вибори... боротьба наберає обертів, кандидати реєструються, деякі чеають слушного моменту щоб вистрілити але але... механізм вже почав працювати   Найвірогідніші фаворити гонки по округам міста це: 187 мер міста Сергій Мельник( який за різною інформацією то йде то не йде на вибори)  188 діючий народний депутат  Сергій Лабазюк  Також нардепи Герега й Бондар йдуть по своїм округам й вони теж серед фаворитів перегонів Головна бортьба буде точитись по місту й по тих округам де йдуть діючі нардепи мажоритарники все решта поки не складають сильної конкуренції В ході самої капанії може бути все що завгодно, в нашій країні наразі не можна бути впевненим ні вчому...   конкуренти : 187  1. Олександр Симчишин( голова обласної партійної організації ВО Свобода) 2. Анатолій Лаврентій( бізнесмен, колишній голова міської ПР та колишній зам міського голови), він знов повертається в політику.Що додасть колориту та кампанія не буде така млява. 3. Руслан Рохов, молодіжний громадський діяч все решта ... для піару Лукашук Олег Григорович не йде по мажоритарці, він йде по списку.   188 1. Ймовірно піде на вибори конкурент Лабазюка С.П це Коліщак Віктор. Наразі він не заявляв про це публічно, але кампанія вже почалась з травлі його головного конкурента Лабазюка. 33 канал тому підтвердження. Чи піде особисто пан Віктор, чи підтримає кандидата "нового" для створення противаги головному конкуренту  побачимо невдовзі. 2. Дмитро Беспалов. Наразі він теж поки не афішує своєї участі в кампанії але унього є час для реєстраціїї, та же почав з'являтись в місцевих медіа. 3. Всі інші то не є конкурентами та більше будуть "технічними"...       ...

Службовці виконавчої влади Хмельницького та Волочиських районів за підтримки нардепа Сергія Лабазюка,який "ЗАВЖДИ ПОРУЧ" поїхали воювати у Карпати. 10:25, 26 липня 2014, 13:06, 26 липня 2014 25.08.2014 р.у робочий час особи,які мали б перебувати на своїх робочих місцях,які є у виконавчих органах влади на службі,порушивши трудову дисципліну норми моралі, адже в державі війна,за сприяння нардепа Лабазюка поїхали на "ВІЙНУ за столом з келихом в зубах" у КАРПАТИ. Лабазюк,який голосував з партією регіонів в т.ч. й 16-го січня розпочав політичні передвиборчі перегони. Його поїздки по АТО з метою відбілення Є ПОЛІТ.ПІАРОМ,а ті подарунки ,що він роздає є виключною власністю народу,яку він награбував шляхом маніпуляцій та шахрайських методів. Отож,люди не міняються як і не змінилась система влади.Голова Хмельницької райради Прокопов із своїм заступником Борець Тетяною(свободівкою),та керівник апарату, службовці ради,а також голови та секретарі сільських рад поїхали до кормушки Лабазюка аби обговорити майбутні плани махінацій політичних маніпуляцй.Список служак Фото і відео додаються. Лопотовська,яка є бездіяльна,бездарна і непрофесійна голова Бахмотовецької сільради,де Лабазюк намагається втілитися в землі сільради,(що за 100 км. від центрального офісу "Аграрної компанії 2004") все таки змогла зорганізуватись і зібрати кошти з сільських голів на подарунок в знак подяки Лабазюку за поїздку. Але свято було зіпсовано у Волочиську вояжери висунули обвинуваченнями Лабазюку в провокації і проблемах,які виникнули,але від поїздки не відмовились,бо залежність від бабла то хвороба,а коли пов"язують кримінальні оборутки-то це вже кругова порука. Жучковецький голова сільської ради Тащук Вктор Олександрович, як вірний цербер кинувся з кулаками на активістку самооборони майдану Наталю Вишнівську,захищаючи Лопатовську від фотокамери і підтримуючи її у її обуренні і гніві щодо їх"палива" усіх горе-керманичів.Ось коротеньк...

Для людей, далеких від політики, всі вибори схожі. Насправді ж вони завжди різні. Особливості Парламентські вибори 2012 року для України особливі. Не лише тому, що нарешті завершує свою роботу депутатський корпус сьомого скликання, який самовільно, всупереч Конституції України, на півтора року (!) продовжив свої депутатські повноваження. А тому, що він доленосний для держави. В Україні так часто кажуть про вибори. І це завжди правда, бо в країні з неусталеною демократією аж надто багато залежить від того, хто опиняється біля державного стерна. Та цієї осені у нас особливо важливий і важкий вибір. Бо, хоч як не хочеться це усвідомлювати, Україна через 21 рік незалежності – в гіршій ситуації, ніж на початку своєї історії. Перед нею сьогодні, наче перед билинним богатирем на розпутті, вимальовуються такі три ймовірні шляхи, що хоч куди б пішла – то самі лише втрати. Перший – це втрата демократії. Тобто остаточне сповзання держави в авторитаризм, до чого так прагне чинна влада. Потворний симбіоз радянської форми (пишнота прийомів, з’їздів; перетворення перших осіб країни на небожителів, яких не можна критикувати, а слід обожнювати; розкішне облаштування особистого життя керівників країни і їхніх родин) з капіталістичним змістом, тобто народним багатством, розібраним по приватних кишенях цих можновладців і олігархів, прозирав як ідеал для чинної влади буквально з перших днів її керівництва і втілювався в життя протягом усього її керівництва. Тепер вона хоче перетворити це на норму життя держави. Причому держави, в якій під назвою Україна вичищатимуть усе українське – бо національна культура і український дух глибоко чужі і навіть ворожі сьогоднішній владі. Дискримінаційний щодо державної української мови закон про мовну політику в Україні, всупереч Конституції і парламентському регламенту цинічно «прийнятий» провладною більшістю цього літа, це ще раз яскраво продемонстрував. Другий – це втрата де...

  Напередодні 1 вересня представники львівського УДАРу в рамках флеш-мобу «Подаруй Януковичу «Читанку», поштою відправили Президенту України буквар, а прем'єр-міністру України — читанку. Так, саме поштою. Ми спробували передати книжки через губернатора, його намісника в області, однак в приймальні нам сказали, що Михайло Костюк у відрядженні. Тому переслали посилкою, щоб він їх отримав.  Це вже не перший випадок, коли Гаранту дарують книги. Ще на початку 2010 року представник «Народної Самооборони» подарувала Віктору Януковичу збірку поезії Анни Ахматової, збірник творів Антона Чехова та орфографічний словник. Це робилося для того, аби ліквідувати прогалини у шкільній освіті лідера регіоналів. Янукович умудрився назвати Чехова українським поетом, замість Анна Ахматова сказав Ахметова. Ще був конфуз, коли під час візиту до Львова назвав жителів міста кращим «геноцидом» країни, а повинно бути - «генофондом».  Як бачимо, відтоді пройшло вже майже 3 роки, а інтелект і якість мови перших осіб України не покращилась. То не виходить сказати «увімкни», то виходять «кровосісі», «папереднікі». Наш гарант допускає стільки помилок, що з найбільш «влучних» вже складають хіт-паради. Тому відправили «Буквар» і «Читанку», щоб з азів починали вивчати мову, а не створювали законів, які дозволяють їм не вчити та не знати української, аби не ганьбили державу своїм невіглаством. Та, що тут говорити, коли найважливішу сферу гуманітарної політики віддано Табачнику, особі, яка свідомо, відкрито й системно виступає проти основ державності та національної ідентичності: єдиної державної української мови, національної історії та соборності.  Якщо теперішня ситуація не зміниться, то ми ризикуємо втратити сам інститут освіти. Наші діти просто не захочуть вчитися, аби отримати диплом. Його можна купити. Якщо ж не вийде, то п...

  Мерітократична Україна   Мерітократична Україна - це країна рівних можливостей та гідного життя для всіх, побудована на принципі - від кожного по здібностях, кожному по заслугах, а нужденним по потребах.     Від кожного по здібностях значить, що кожен громадянин є вільним у виборі свого шляху,   але повинен бути максимально ефективним та корисним суспільству, займаючись діяльністю, яка розкриває потенціал людини та приносить задоволення і радість.   Кожному по заслугах значить, що кожен громадянин повинен займати в суспільстві статус та отримувати справедливу винагороду (прибутки) відповідно до  реальних заслуг та внеску в розвиток суспільства.   Нужденним по потребах значить, що суспільство турбується про співгромадян, які в силу різних причин мають особливі потреби (діти, молодь, інваліди, сироти, багатодітні родини, одинокі матері, пенсіонери, ветерани та інші), забезпечує їхні потреби на рівні гідного життя.       Мерітократична Україна - це країна, в якій:     У суспільстві: виконується принцип - від кожного по здібностях, кожному по заслугах, а нужденним по потребах, а також забезпечено рівні стартові можливості та умови для гідного життя кожному.   людей оцінюють за їхніми реальними здібностями та досягненнями, а не за партійною належністю, національністю, розміром гаманця, «тусовочною» популярністю, впливовістю батьків чи інших покровителі.   життя та здоров'я людини є одними з найбільших цінностей суспільства, культивується  здоровий  спосіб  життя  та  забезпечена  всебічна  (фізична, психічна, екологічна, інформаційна та інша) безпека людини, лікування є доступним для всіх та якісним. Система охорони здоров'я чітко орієнтована на зниження смертності, захворюваності та підвищення тривалості а...

МЕРІТОКРАТІЯ - МОДЕЛЬ СУСПІЛЬСТВА МАЙБУТНЬОГО                             Мерітократія * - це така система суспільних відносин, в якій людина оцінюється та отримує визнання виключно за особисті досягнення, а на владні посади обираються та призначаються виключно чесні та найкомпетентніші люди, незалежно від їхньої партійної належності, статків, зв'язків, релігійних переконань, етнічного чи соціального походження. За мерітократії країною керують чесні, здібні, компетентні, працьовиті, досвідчені та відповідальні люди, а не «актори», неуки, шахраї та злочинці, яких обирають шляхом введення в оману, підкупу, залякування та інформаційного тероризування людей.   Мерітократія - це ... максимальна свобода особи без шкоди для інших відповідальні громадяни влада достойних: честь, компетентність, служіння відсутність корупції оцінка особи за здібностями та досягненнями рівність пред законом рівні стартові можливості для всіх вільне підприємництво прозорість суспільних відносин продуктивна праця гідне життя для кожного низькі податки справедливе суспільне визнання та винагорода особи справедлива суспільна конкуренція культ здоров'я, знань, іновацій та традицій чисте довкілля Мерітократичне суспільство - це справедлив...

  Не реформи, а «в’язні сумління» стали ознакою режиму Януковича   Суд чи судилище?   -І що, посадять Юльку? Куди не зайду, скрізь запитують одне й те ж. Зазвичай без злостивості – швидше співчутливо і якось не те щоб із страхом – із задумою в очах. Запитують, аби почути чужу відповідь і доточити її до своїх напружених – це відчувається фізично – роздумів про те, що нас усіх чекає далі.  Суд над Тимошенко одразу зробив багатьох із тих, що ще вчора терпіти її не могли, щонайменше нейтральними, і різко збільшив коло її симпатиків за рахунок недавніх байдужих. Не знаю, що показують наразі соціологічні дослідження, проте неупереджені спостереження свідчать про різке зростання, може, й не прихильників, але тих, що щиро співчувають леді Ю. А що часто фамільярно називають її Юлькою – то не від зневаги, а тому, що Тимошенко і зовні виглядає майже юною (бодай по телевізору),  і веде себе по-юному  відчайдушно й безоглядно – наче дівча, яке не відає, що їй за це може бути. Така от вертка хуліганка, що повсякчас обводить навкруг пальця  дебелих дорослих дядьків і ще й говорить їм і про них усе, що хоче – ну як при цьому про неї «Юлія Володимирівна» і на «Ви»? Хоч, чим триваліший суд, тим частіше навіть у думці до неї хочеться звертатися «Юліє Володимирівно» і на «Ви». Бо Тимошенко на суді веде себе героїчно. В кожному разі, саме так, як у легендах, книжках і фільмах ведуть себе на неправедних судах, допитах і просто перед ворогами герої і праведники. «Вона вибрала не правову, а політичну лінію захисту», - слідом за юристами докірливо констатує  Президент. Наче в Тимошенко є інший вихід, крім як волати на весь світ (бо свій народ вдає, що не чує – та й ті, хто судить Тимошенко, не звикли зважати на цей народ) про  політичні переслідування у сучасній Україні. Бо навряд бод...

Чинне російське керівництво не полишає надії на відродження імперії – бодай у вигляді усіченого до трьох слов’янських держав – Росії з Білоруссю і Україною вкупі.    НАГАДУВАТИ,  ЩОБ ЗАБУЛОСЯ? Перемогу в другій світовій війні - у радянському  трактуванні  Великій  Вітчизняній – у Радянському Союзі почали пишно відзначати через двадцять років після її закінчення. Раніше, либонь, було не до того – треба було відбудовувати народне господарство, добивати бандерівців по українських лісах і скорочувати армію, яка внаслідок війни розрослася до неймовірних розмірів і з’їдала все, що з такими потугами заробляли  на  військово-промисловий комплекс  СРСР  закріпачені  колгоспами селяни, робітники із символічними зарплатами і в’язні численних гулагів. Та й, власне, особливо розмірковувати на цю тему до того не доводилося. Адже, по-перше,  велика  Перемога  належала насамперед «геніальному полководцю» товаришу Сталіну; по-друге, радянська пропагандистська машина ще за часів  війни створила безліч героїчних міфів про підпільників-партизанів-воїнів, подвиги яких не підлягали жодним сумнівам і різнотлумаченням; навпаки, їх необхідно було вживити як реальність у свідомість нових поколінь, бо – і це по-третє  – заплгіднити ними свідомість  покоління,  що  пройшло  війну,  було важко: що таке війна, воно знало не з книжок  і фільмів, а  зі свого власного страшного досвіду. Тому й потрібен був час, щоби країна залікувала рани, багато справжніх фронтовиків  повмирали  від  ран,  а нові  генсеки ЦК КПРС,  уже не  боячись  теж  мертвого  вусатого  вождя, забагли власних німбиків над головами –  і, оскільки особливо хвалитися було  нічим,  то  гігантська  радянська імперія народила  і почала розвивати грандіозну&nbs...

  Хто в Дні Пам’яті замість прокляття війні нагнітає протистояння й ненависть?   Прапор розбрату               Здавалося б, про події у Львові 9 травня вже сказано стільки, що кожному мало б бути зрозумілим, звідки у конфлікту ноги ростуть. Але от розмовляю з молодими людьми – освіченими і наче й думаючими – а вони: «Ох уже ці бандерівці, завжди у тому Львові не як у людей» – і аж мурашки по тілу: їм же ледве за двадцять, а останній бандерівець був застрелений, якщо вірити документам КДБ, 1956 року – то звідки ж ці кондові радянські пропагандистські кліше в юних головах?!              Хоч звідки – не секрет: за всі 20 років самостійної України ні її владці, ні значна частина народу так і не зуміли відірватися від радянського минулого. Воно мертвою хваткою покійника тримає Україну за горло, не даючи ні дихнути вільно, ні усвідомлено вибрати свою – нову – дорогу в світі. Тим паче, що покійника вперто намагаються оживити комуністи, від радянського варіанту яких залишилася тільки назва і ненависть до української незалежності, та «великий північний брат», якому все мариться чергова імперія, котра без України не складається ніяк. Тож Україна всі двадцять літ так і стоїть на шпагаті між минулим і майбутнім, не в силі звестися на ноги. А на шпагаті куди підеш? Тільки й можна, що кланятися на різні боки чи здіймати руки догори.             От у ці підняті руки українська за пропискою чинна влада встромила ще й червоний прапор. Хоч що він має до сучасної України? Історичний артефакт, не більше. Тим паче, якщо одна частина країни (Хмельниччина в тому числі) за 74 роки радянської влади до нього наче й звикла і забула, що саме під цим прапором розтерзали її державність у 1918-1920-х, заморили її ...

    Дивлячись лялькову виставу, ми рідко замислюємося, хто ж там, за лаштунками, керує всім сценічним дійством                                                                                     Під диктовку   Минулого тижня, що був перенасичений різними подіями, серед яких найбільшу увагу не лише українських, а й світових мас-медіа прикувало порушення кримінальної справи проти екс-президента України Леоніда Кучми, мене найдужче вразили протести педагогів. Тому насамперед, що педагоги в нас, на відміну від своїх колег у демократичних країнах, зазвичай далекі від активних форм боротьби за свої права. Навіть коли місяцями не платили зарплату, і вони буквально не мали за що жити, зібрати їх на майдані було непросто. Наразі ж хоч і копійки, та отримують вчасно – тож їхнє обурення  рідко вихлюпується за стіни  шкільних учительських чи домашніх кухонь.   А тут – одразу кілька тисяч перед Кабміном. Із чіткими вимогами щодо підвищення зарплат за рахунок виконання давно узаконених норм. І на чолі мітингу – керівники офіційних профспілок, які зазвичай дуже толерантні щодо влади.   Їй-право, є чому дивуватися. А ще коли на наступному засіданні Кабміну голова Партії регіонів Прем’єр-Міністр Ніколай Азаров нахмурив брови і насварився на члена Партії регіонів міністра освіти Дмітрія Табачніка – за те, що підвів уряд, не упередивши протестні настрої в педагогічному середовищі, та ще й не вийшов і не заспокоїв «своїх людей» – і оголосив йому за це «сурове попередження» (от не знаю таких форм стягнення: є попередження, догана і сувора догана із занесенням в особову справу; а тут, либонь, просто якесь немилосердно жорстоке покаранн...