clear-dayclear-nightcloudyfogpartly-cloudy-daypartly-cloudy-nightrainsleetsnowthunderstormwind emailfbgpinstokrsstgtwvibervkwayt


Шановні дописувачі-блогери! У зв'язку з редизайном сайту, редакція закрила можливість додавати дописи у цей розділ. Однак раді вас попередити, що ми розробили новий розділ «Спецпроекти» у якому й розмістили Блоги. А також дещо змінили умови розміщення дописів у блогах.


Ті з вас, хто готує матеріали і має бажання опублікувати їх у блогах, можуть написати на електронну скриньку alla@ye.ua. Звертаємо вашу увагу, що редакція залишає за собою право вирішувати чи публікувати ці тексти у розділі Блоги.


Прошу також зауважити, що у нас є розділ «НарКор», де усі зареєстровані читачі мають можливість публікувати свої новини чи інформацію.


Дякуємо, що залишаєтеся з нами.

Kabachinska


БЛОГ

Світлана Кабачинська

Про автора

Життя - Вітчизні, честь - нікому

Теги користувача

» Театр маріонеток

 

 

Дивлячись лялькову виставу, ми рідко замислюємося, хто ж там,
за лаштунками, керує всім сценічним дійством

 

                                                                                  Під диктовку

 

Минулого тижня, що був перенасичений різними подіями, серед яких найбільшу увагу не лише українських, а й світових мас-медіа прикувало порушення кримінальної справи проти екс-президента України Леоніда Кучми, мене найдужче вразили протести педагогів. Тому насамперед, що педагоги в нас, на відміну від своїх колег у демократичних країнах, зазвичай далекі від активних форм боротьби за свої права. Навіть коли місяцями не платили зарплату, і вони буквально не мали за що жити, зібрати їх на майдані було непросто. Наразі ж хоч і копійки, та отримують вчасно – тож їхнє обурення  рідко вихлюпується за стіни  шкільних учительських чи домашніх кухонь.

 

А тут – одразу кілька тисяч перед Кабміном. Із чіткими вимогами щодо підвищення зарплат за рахунок виконання давно узаконених норм. І на чолі мітингу – керівники офіційних профспілок, які зазвичай дуже толерантні щодо влади.

 

Їй-право, є чому дивуватися.

А ще коли на наступному засіданні Кабміну голова Партії регіонів Прем’єр-Міністр Ніколай Азаров нахмурив брови і насварився на члена Партії регіонів міністра освіти Дмітрія Табачніка – за те, що підвів уряд, не упередивши протестні настрої в педагогічному середовищі, та ще й не вийшов і не заспокоїв «своїх людей» – і оголосив йому за це «сурове попередження» (от не знаю таких форм стягнення: є попередження, догана і сувора догана із занесенням в особову справу; а тут, либонь, просто якесь немилосердно жорстоке покарання – авт.) – то таки подумалося: а що ж це велике в лісі здохло?!

 

Відповідь не забарилася. З усіх вимог Азаров задовольнив тільки одну: пообіцяв повернути 20%  надбавки – не лише вчителям, які мали її з минулої осені, а всім педагогам. Але – тільки з 1 вересня. Тож нехай учителі, які наразі тимчасово її позбулися, порахують, виграли вони чи програли. Азаров же однозначно виграв в очах непосвячених, зігравши роль доброго батечка. Не програв і показово вибатькуваний Табачник, своєю чергою звинувативши міністерство фінансів, яке не забезпечило коштами потреби педагогів: адже це теж показали всі телеканали.

 

Та з найсоліднішим бонусом вийшли з цієї ситуації офіційні профспілки, обравши на своєму VІ з’їзді, який (ну співпало так) відбувся одразу  після протесту, все того ж, що й до цього був, голову – народного депутата від Партії регіонів Василя Хару. Хоч до з’їзду Інтернет аж кипів від обурення, демонструючи світу скромні (всього за півтора мільйона євро) вілли на морських узбережжях Франції, що начебто належать пану Харі. Але ж – бореться за права всіх гноблених і знедолених трудящих України, що й засвідчили мітинги. І слухняний з’їзд навіть не допустив до участі у виборах голови Валентину Семенюк-Самсоненко, котра теж хотіла захищати  права трудящих. Бо – нічого лізти туди, де всі свої.

 

Красиво все вийшло, правда? І всіх права захистили, і конторі додалось авторитету, і телекартинка вийшла що треба.

 

                                                                               Без чернеток

 

Але не тільки тому привернув увагу протест педагогів, що надто багато підтекстів читається за цією акцією. А насамперед тому, що педагоги – справді особливі люди. В їхніх руках – душі наших дітей.

 

Це не перебільшення і не красиві слова. Бо саме так: у владі педагогів не лише голови, які треба наповнити знаннями, а й – душі, дух, які формуються під впливом цих знань. Адже дитя потрапляє до педагогів чистим аркушем – а далі стає тим, що пишеться на цьому аркуші. Коли щось неправильне чи й шкідливе – то спробуй його стерти чи переписати!

 

Тому й така відповідальна роль школи, освіти у суспільстві. І тому така визначальна постать міністра освіти в кожній державі. І не те що лукавив – брехав в очі Дмитро Табачник, відбиваючись від звинувачень опонентів (не може, мовляв, україноненависник керувати українською освітою) запевненнями, наче його політичні погляди жодним чином не впливатимуть на його міністерську діяльність. Бо вони не те що впливають – вони повністю визначають цю діяльність.

 

Якось у Нідерландах довелося побачити, які вимоги ставляться нормальним суспільством до постаті міністра освіти і його моральних якостей. У дні нашого перебування в цій маленькій європейській країні (яка жодним чином не відчуває себе маленькою чи, Боже борони, бодай у чомусь залежною від своїх великих сусідів, Франції і Німеччини)  саме міністр освіти потрапив у гучний скандал. Бо якогось ранку він ішов (!) на роботу і дорогою придбав у крамниці канцтоварів кілька потрібних йому для роботи дрібничок: олівці, калькулятор і ще там щось. А чек за покупки віддав у бухгалтерію міністерства: щоб повернули кошти за ці витрати. Історія потрапила в ЗМІ. Якби це були наші ЗМІ, то такий міністр став би унікальним зразком скромності (бо хто з наших міністрів пішки ходить на роботу?) і служіння справі (сам? купив? цього не може бути, бо так у природі не буває!). А нідерландські журналісти зчинили бучу: як відомством, яке відповідає за навчання і виховання наших дітей, може керувати дріб’язкова людина, якій ми платимо зарплату в (умовно) вісім тисяч євро,  а вона  поминається за півсотнею у.о.?

 

Там міністр негайно позбувся посади. А в нас на запитання, чи подасть він у відставку, якщо студентські голодування – крайня форма протесту проти його призначення – не припиняться, Дмитро Табачник твердо відповів: «Ні».

 

І «сурове попередження» від глави уряду він отримав не за антиукраїнську політику в освіті, не за провокативні освітні проекти і сумнівні новації, що відверто совдепізують сучасний навчальний процес в Україні і брутально відштовхують її на узбіччя світового науково-технічного прогресу – а за те, що «не вийшов до своїх людей». Усе інше, отже, цілком схвалюється урядом.

 

 Доказ «недоторканності» Табачника – Ганна Герман. Її посада – заступник глави Адміністрації Президента – в химерній конфігурації сучасної влади в Україні незрівнянно вища від посади міністра освіти (тим паче, що Ганна Миколаївна любить козиряти безперешкодним «доступом до тіла» найвищої особи). Проте й вона зазнала нищівної поразки в протистоянні з Табачником. Її демонстративні заяви на кшталт «Я піду з посади, якщо Президент прийме пропозиції (концепцію, проект тощо) Табачника» розбились об незворушне табачникове «Ну й хай іде». І весь наступний хід подій підтверджував: спокій головного фігуранта скандалів в українському політикумі ґрунтується на абсолютній упевненості, що ніхто його й пальцем не зачепить. Бо саме таким, як є, він потрібен чинній владі в Україні. І, схоже, не тільки в Україні.

 

Тож зовсім не  вчителі для Табачника – «свої люди», до яких він виходить бігом і для яких засіває своїм насінням розтерзану  ниву вкраїнської освіти.

 

                                                                                Протистояння

 

Протест педагогів підтримують 77,8% українців. Та й самі педагоги щиро вірять, що відстоюють свої права. Навряд чи хто спрогнозує реакцію цих людей, коли вони збагнуть, що хтось має їх за «лохторат», використовуючи в своїх корисливих інтересах. Бо коли процеси, що поки що стихійно нуртують в українському суспільстві, вирвуться назовні…

 

Наразі ж вони проявляються рідко. Хіба що – в ситуації з присудженням-неврученням Шевченківської премії Василю Шкляру за роман «Залишенець. Чорний ворон» – про боротьбу українців з більшовиками в 20-х роках ХХ сторіччя. Ми вже писали, що письменник у листі  до Президента попросив відтермінувати вручення йому премії до того часу, поки не піде з посади міністра освіти Табачник. У відповідь його прізвища в президентському указі не виявилося.

 

Як і прийнято серед українців, піднялася хвиля осуду (не Президента – письменника!): чому відмовився, не так відмовився, робить саморекламу. Хоч – нехай би осудники так вчинили, відмовившись від 250 тисяч гривень. Бо вчинок Шкляра – рідкісний у нас зразок гідності. Було б таких прикладів більше – іншим був би народ.

 

Утім, він може стати іншим і підтримавши ідею вручити автору премію, зібрану самими людьми. Сума – 250 тисяч гривень – смішна для України: її здатні зібрати самі лише хмельничани, перерахувавши всього по 1 гривні на рахунок, відомий наразі всім (одержувач – Шкляр Василь Миколайович, ідентифікаційний код 1878817350, Приватбанк, розрахунковий рахунок 26202601729257, МФО 305299, ЄДРПОУ 14360570; призначення платежу – благодійний внесок). Здатність самостійно зробити таку маленьку справу, як не парадоксально, більше скаже про єдність народу, ніж ініційована згори акція протесту. Бо – згадайте казку про Буратіно: наймогутніші карабаси-барабаси безсилі перед ляльками, що вийшли з-під їхньої влади і самі грають у своєму театрі свою виставу.

 

Світлана Кабачинська.  

теги: політика,влада,верховна рада
5 Квітня 2011, 18:16:40 1969 0



Популярні новини

Останні новини

Останні фото та відео




Архів новин

<<Грудень 2016>>
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

20

21

22

23

24

25

26

27

28

29

30

31