ye-logo.v1.2
6 Квітня, 2020

Цей день в історії Хмельниччини: 30 січня

Історія 1299
Засідання єпархіального історико-статистичного комітету. Кінець 80-х років ХІХ століття
Засідання єпархіального історико-статистичного комітету. Кінець 80-х років ХІХ століття. Фото: muzeum.in.ua

Від давнини до сьогодення про людей та події.

В працях краєзнавців цього дня Хмельниччина поповнилась військовими школами та музеями. У сучасній історії 30 січня Хмельниччина втратила Героя.

30 січня 1890 року відбулося урочисте відкриття першого на Поділлі історико-краєзнавчого музею – Давньосховища. Відкрили музей при кафедральному соборі Ікони Казанської Божої Матері. Цього дня, після відкриття відбулося засідання єпархіального історико-статистичного комітету. На ньому затвердили правила церковного давньосховища. На цьому ж засіданні секретарем давньосховища було обрано Юхима Сіцинського. Цю подію висвітлило багато видань різного рівня: «Киевлянин», «Новое времья», «Свет» та інші. Зокрема газета «Киевская старина» писала: «Вітаючи новий заклад і бажаючи йому повного процвітання, не можемо не висловити побажання, щоб і в інших містах нашого краю з’явилися схожі музеї, де б зберігалися зникаючі тепер безслідно пам’ятки минулого».
Спочатку цей музей складався із трьох відділів. Бібліотека, яка формувалась із книг історії Поділля, твори польських, російських та місцевих авторів. Був архів, основа якого складалась із документів минулого і візитів церков.Та фондосховище, де зберігалися стародруки XVI-XVIII століть, гравюри, фото, пам'ятки мови і письма, скульптура, посуд, живопис й інші цікаві предмети. На початок 1894 року Давньосховище вже мало в своїх фондах 2490 експонатів: 630 історичних книг, 717 церковних стародруків, 48 рукописних книг, 10 грамот, 83 антимінси, 85 одиниць церковного начиння, 55 хрестів, ікон, плащаниць, 18 портретів і картин, 367 фотографій, гравюр і малюнків, 27 географічних карт і планів, 455 предметів озброєння, монет, медалей.

30 січня 1862 року наглядач Чорноострівського повітового дворянського училища Кунашевський поскаржився в повітовий суд на місцевого мешканця Вержбицького. Останній, за свідченням наглядача,систематично всюди «чорнив» його, погрожував та розпускав про нього всілякі брехливі чутки. Наглядачі повітових училищ в той час були людьми поважними і турбувались про свій імідж. Вони фактично очолювали освітні заклади. Кандидатуру наглядача безпосередньо призначало керівництвом місцевого університету або за поданням губернського директора училищ. Підпорядковуючись останньому, очільник повітового училища мав наглядати за ходом навчання в парафіяльних училищах та одноосібно відповідав за розподіл коштів, які виділялися на утримання навчального закладу. Тому вирішити справу у суді було обов’язком. Достовірність звинувачень наглядача Чорноострівського повітового училища та вину Вержбицького суд виясняв аж до 5 серпня 1867 року.

Цього дня у 1919 році з Києва до Кам’янця-Подільського евакуювалася Київська гарматна школа, яка мала у своєму складі тільки 15 старшин і 40 юнаків. Тоді ж до Кам’янця-Подільського було переведено Київську інженерну, Чугуївську та кадри Київської і Полтавської піших шкіл.
У Кам’янці-Подільському ці школи значно поповнилися місцевою молоддю та молодими вояками з різних частин дієвої армії УНР. За станом на 20 березня 1919 року у складі інженерної школи було близько 200 старшин і юнаків, у Чугуївський - 100, у гарматній - 80.

Як пише історик Ярослав Тиченко, в березні юнакам з Київської інженерної школи довелося брати участь у кількох кривавих боях із ворогом поблизу Чорного Острова, а потім біля станції Деражня. Після цих боїв школа перемістилася у резерв на станцію Гречани, а невдовзі повернулася до Кам’янця. Однак тут виявилося, що у ній залишилося тільки 48 старшин і юнаків, а решта або загинули, або розбіглися по домівках.
Після відходу українських військ із Кам’янця-Подільського кадри всіх юнацьких шкіл через територію Галичини було перевезено до Луцька.

30 січня 1921 року вийшов перший номер Славутської міськрайонної газети «Трудівник Полісся». Це одне з найстаріших районних періодичних видань Хмельниччини, яке виходить і до сьогодні.

30 січня 2016 року внаслідок мінометного обстрілу з боку бойовиків поблизу селища Зайцеве під Горлівкою (Донецька область) загинув славутчанин Володимир Дрозд. На Сході чоловік воював від серпня 2015 року, займав посаду старшого водія 17 окремого мотострілкового батальйону. 

Указом Президента України № 170/2016 від 25 квітня 2016 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Рішенням сесії міської ради Володимиру Дрозду присвоєно звання «Почесний громадянин міста Славута» (посмертно).

На фасаді однієї з шкіл у Славуті 27 січня, 2017 року відкрили дошку пам’яті українським Героям - Володимиру Дрозду та Анатолію Цимбалюку. Фото: memorybook.org.ua

 

Коментарі:

До теми

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Останні оголошення

Віддалена робота

  Так  Ні, дякую