ye-logo.v1.2
31 Березня, 2020

Цей день в історії Хмельниччини: 17 лютого

Історія 1522
Перші твори Остап Вишня написав і опублікував у Кам'янці-Подільському
Перші твори Остап Вишня написав і опублікував у Кам'янці-Подільському. Фото: gazeta.ua

Від давнини до сьогодення про людей та події.

17 лютого 1920 року завершився період творчості Остапа Вишні на Поділлі. Наприкінці 1917 року Остап Вишня (справжне ім'я Павло Губенко), який свого часу закінчив Київську військово-фельдшерську школу, перейшов на роботу в санітарну управу Міністерства шляхів УНР. У складі міністерства він евакуювався до Кам’янця-Подільського. Саме тут він покинув службу й зайнявся літературною справою.

Перший твір — памфлет «Демократичні реформи Денікіна» — опублікував за підписом Павло Грунський у газеті «Народна воля» від 2 листопада 1919 року. За підрахунками літературознавця Володимира Дорошенка, гуморист опублікував на шпальтах газет Кам’янця-Подільського 37 фейлетонів, памфлетів, заміток і віршованих перифразів та понад 40 творів. 17 лютого 1920 року змушений був виїхати з Кам’янця-Подільського до Києва. Далі була успішна кар’єра, світова слава та жахіття таборів ГУЛАГу.

В цей день 1919 року у Кам’янці-Подільському Українська республіканська капела провела першу репетицію. У документальних матеріалах залишився спогад про цей день керівника капели Олександра Кошиця: «На першій співанці капела зробила на мене прямо страшне враження: такого хорового дрантя я ще на віку своєму не бачив. Партії не розмірні, співати не вміють, виють, як вовки, маса безголосих... Але приходилось братись і за цей хлам, бо інакше залишалось відмовитись від гастролей». В результаті гастролі капела провела блискуче: 1919 року їй аплодували Чехословаччина, Австрія, Швейцарія, Франція, Бельгія, Голландія, Англія, Німеччина, Польща, Іспанія.

17 лютого 1919 року відбулося поховання жертв Проскурівського погрому. Від ранку і впродовж дня підводи звозили тіла до єврейського кладовища. Наймані селяни викопали велику яму, яка стала братською могилою для жертв різні. Крім неї ще було чотири братських могили менших розмірів. Поховати всі тіла вдалось лише до 4 ранку наступного дня.

Сьогодні, в пам'ять тих, хто загинув під час проскурівського погрому, у Хмельницькому височить пам’ятник. Його побудували у 1925 році на місці братської могили.

Фото біля братської могили в Проскурові з книги "Знищення в Проскурові: на згадку про святі душі, які загинули під час страшної гайдамадської різанини",  автор Альтер Гройсер.

Проскурівський погром 1919 року став в історії Хмельниччини трагічним фактом під час якого, за різними джерелами, загинуло від 800 до 1600 осіб. Сьогодні, історики та науковці продовжують досліджувати події того періоду. Основними джерелами, які складають масштабне уявлення про те, що тоді відбувалось у Проскурові, є архівні документи, статті в газетах і зафіксовані у різний спосіб спогади свідків. Про що свідчать зібрані документи, науковці Державного архіву області розповіли сайту «Є». Детальніше читайте у матеріалі: «Погроми – мій тактичний маневр на полі бою», - отаман Семесенко про трагедію у Проскурові.

17 лютого 2015 року у бою за Дебальцеве загинув Роман Лабань. Він був родом з села Сутківці Ярмолинецького району. Взвод Романа виконував завдання по безпечному виводу сил АТО з району Дебальцеве в напрямку Артемівська (Донецька область). В селищі Луганське взвод потрапив під обстріл ворожої артилерії і танків. Танковий снаряд розірвався буквально в декількох метрах.

Роман отримав тяжкі поранення і контузію, йому надали першу допомогу та під обстрілами евакуювали до Артемівська, але врятувати воїна не вдалося.

17 лютого 2015 року у боях за Дебальцеве внаслідок мінометного обстрілу загинув молодший сержант Василь Остяк з Городоччини. Військовий у зоні АТО служив у складі 128-ї гірсько-піхотної бригади. Аж 25 лютого тіло бійця привезли до рідного села Лісоводи, 27 лютого його поховали на місцевому кладовищі.

Указом Президента України від 23 травня 2015 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", Василь Остяк нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Того ж дня 2015 року у боях за Дебальцеве від кулі снайпера загинув ще один військовослужбовець з села Лісоводи - боєць 128-ї гірсько-піхотної бригади Віктор Попик. 16 лютого востаннє Віктор спілкувався по телефону із рідними, а наступного дня зв'язок з ним обірвався. Його військові побратими бачили, як Віктор впав від кулі снайпера, а далі почався шквальний мінометний обстріл. В усіх була надія, що Віктор Попик живий й перебуває в одному із госпіталів країни. Але після тривалих пошуків брат Володимир упізнав тіло Віктора у Дніпропетровському морзі.З агиблого Героя городоччани зустрічали стоячи на колінах зі свічками аж 7 березня.

Коментарі:

До теми

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Останні оголошення
  Так  Ні, дякую