ye-logo.v1.2
21 Жовтня, 2019

Цей день в історії Хмельниччини: 12 жовтня

Юна МІТРАШКО Історія 531
12 жовтня в історії Хмельниччини
12 жовтня в історії Хмельниччини. Фото: horde.me

Від давнини до сьогодення про людей та події.

12 жовтня 1921 року у Проскурові розпочала роботу трирічна педагогічна школа (нині Хмельницька гуманітарно-педагогічна академія). Розташувалась школа в будівлі колишнього комерційного училища по вулиці Дворянській (нині – Володимирська). Навчалися на другому поверсі, учні жили на першому, кілька викладачів – на третьому. Приміщення не опалювалося, у вікнах не вистачало скла, світили каганцями. Їдальні не було, і щоб приготувати обід, учні розкладали на подвір’ї вогнище і варили куліш. Влітку 1922 року курсам передали приміщення приватної жіночої гімназії на вулиці Старобульварній (тепер Гагаріна). Це було приміщення з шістнадцятьма просторими аудиторіями, кабінетами, актовим залом. Там же, на першому поверсі, розташувався й гуртожиток. У 1924 році Проскурівські вищі педагогічні курси були реорганізовані в педагогічний технікум. Під час війни педтехнікум не працював, а одразу після звільнення Поділля розпочав роботу у Проскурові вже як педагогічне училище. Наприкінці 70-х років збулась мрія учнівського і викладацького колективу - училище почало працювати в новому навчальному корпусі на вулиці Котовського (нині Проскурівського підпілля) – з 53 навчальними аудиторіями, великим актовим залом, бібліотекою, їдальнею, спортзалом. Згодом поруч з корпусом звели зручний дев'ятиповерховий гуртожиток на 860 місць. За кілька років відбулося перетворення педучилища в педагогічний коледж, і далі – у гуманітарно-педагогічний інститут, а з початку 2006 року – у гуманітарно-педагогічну академію.

Всеукраїнське видання "Український голос" від 12 жовтня 1941 року розповідало про події що стались у Проскурові (нині Хмельницький). В повідомленні йшлося про страшні знахідки у підвалі проскурівської в'язниці: "Ще в царські часи в будинку над Кам’янецьким трактом катували людей. Та найбільшого розквіту ця тюрма досягнула за більшовицького панування: тюрма розширилася, стала вміщати не сотні, а тисячі в’язнів, перетворившись за допомогою катів-чекістів на "фабрику смерті". Тікаючи, чекісти захопили з тюрми засуджених, зруйнували приміщення. Але 3 жовтня 1941 року під час всенародного розбору завалів тюремних льохів знайдено 24 замордованих: 13 полонених німців і 11 українців".

12 жовтня, 1955 року місцеве видання «Шлях Жовтня» писало про систему міського пасажирського транспорту в Шепетівці. Також автор писав про транспорт, поширений у містечку кілька десятків років тому. В повідомленні йшлося: "Містом курсує 6 автобусів та 17 таксі. Водіями автобусів працюють Джера, Жовна, Жовнер, Бондаренко, Кожухар, Броницький. «Баранки» таксі «крутили» Левицький, Гейшерик, Діденко, Назарчук та інші... А старожили міста пам’ятають ті роки, коли біля вокзалу, на теперішній площі та інших вулицях стояло кілька візників зі запряженими у так звані фаетони конячками. Ці невеличкі фаетони були єдиним міським транспортом, яким колись доводилося користуватись шепетівчанам».

12 жовтня 2014 року від поранень під час бойових дій у зоні ООС загинув 22-річний Денис Дзингель із села Русанівці Летичівського району. Чоловік служив солдатом у 51-й окремій механізованій бригаді. Останній свій бій Денис прийняв під Іловайськом. Прориваючись з "Іловайського котла", військовий отримав поранення у голову. Більше як місяць Денис Дзингель був у комі, але в жовтні його не стало.

Читайте новини на нашому Телеграмі

Коментарі:

До теми

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Останні оголошення
  Так  Ні, дякую