Цей день в історії Хмельниччини: 12 жовтня

12 жовтня 1921 року в Проскурові запрацювала трирічна педагогічна школа (нині — Хмельницька гуманітарно-педагогічна академія). Розташувалась школа в будівлі колишнього комерційного училища на вулиці Дворянській (нині — Володимирська). Учні навчалися на другому поверсі, а жили на першому. Кілька викладачів — на третьому. Приміщення не опалювалося, у вікнах не вистачало скла, світили каганцями. Їдальні не було, і щоб приготувати обід, учні розкладали на подвір’ї вогнище та варили куліш.

Влітку 1922 року навчальному закладу передали приміщення приватної жіночої гімназії на вулиці Старобульварній (нині — Гагаріна). Це було приміщення з шістнадцятьма просторими аудиторіями, кабінетами, актовою залою. Там на першому поверсі розташувався й гуртожиток.

У 1924 році Проскурівські вищі педагогічні курси були реорганізовані в педагогічний технікум. Одразу після звільнення Поділля він запрацював у Проскурові вже як педагогічне училище. Наприкінці 1970-х років збулась училище отримало новий навчальний корпус на вулиці Котовського (нині — Проскурівського підпілля). У будівлі було облаштовано 53 навчальні аудиторії, великий актовий зал, бібліотеку, їдальню, спортзал. Згодом поруч з корпусом звели дев’ятиповерховий гуртожиток на 860 місць. Через кілька років відбулося перетворення педучилища у педагогічний коледж, а далі — у гуманітарно-педагогічний інститут, а з початку 2006 року — в гуманітарно-педагогічну академію.

Слідчий ізолятор, розміщений майже у самому центрі міста на вулиці Кам’янецькій, має давню історію. У минулому там діяла в’язниця, яка пережила трагічні історичні події. Наприклад, 12 жовтня 1941 року видання «Український голос» повідомило про страшні знахідки у підвалі проскурівської в’язниці. Цитату з газетної статті «Таємниці тюремних льохів» наводить історик і краєзнавець Сергій Єсюнін у книзі «Прогулянка Проскуровом. Історичні нариси».

«Ще в царські часи в будинку над Кам’янецьким трактом катували людей. Та найбільшого розквіту ця тюрма досягнула за більшовицького панування: тюрма розширилася, стала вміщати не сотні, а тисячі в’язнів, перетворившись за допомогою катів-чекістів на «фабрику смерті». Тікаючи, чекісти захопили з тюрми засуджених, зруйнували приміщення. Але 3 жовтня 1941 року під час всенародного розбору завалів тюремних льохів знайдено 24 замордованих: 13 полонених німців і 11 українців», — процитував «Український голос» Сергій Єсюнін.

А 12 жовтня 1955 року місцеве видання «Шлях Жовтня» писало про систему міського пасажирського транспорту в Шепетівці. У статті йшлося: «Містом курсує шість автобусів та 17 таксі. Водіями автобусів працюють Джера, Жовна, Жовнер, Бондаренко, Кожухар, Броницький. «Баранки» таксі «крутили» Левицький, Гейшерик, Діденко, Назарчук та інші... А старожили міста пам’ятають ті роки, коли біля вокзалу, на теперішній площі та інших вулицях стояло кілька візників зі запряженими у так звані фаетони конячками. Ці невеличкі фаетони були єдиним міським транспортом, яким колись доводилося користуватись шепетівчанам».

12 жовтня 2014 року від поранень під час бойових дій у зоні Операції об’єднаних сил загинув 22-річний Денис Дзингель зі села Русанівці Летичівського району. Герой служив у 51-й окремій механізованій бригаді. Останній свій бій Денис прийняв наприкінці серпня під Іловайськом Донецької області. Прориваючись з «Іловайського котла», військовий отримав поранення у голову. Понад місяць Денис Дзингель пролежав у комі, а поки 12 жовтня не зупинилося його серце.