ye-logo.v1.2

Хмельницькому – 590 років: ТОП-5 цікавих фактів з історії міста

Історія 11545
Хмельницький святкує 590 років від першої писемної згадки про місто
Хмельницький святкує 590 років від першої писемної згадки про місто. Фото: з архіву

Хоч в науковій літературі зазначено, що найдавніша писемна згадка про місто - 10 лютого 1431 року, насправді ж у давньому документі йдеться про дещо іншу дату.

Хмельницький святкує 590 років від першої писемної згадки про місто. Хто її віднайшов, як місто постаріло одразу на понад 60 років, яка найстаріша вулиця в місті та коли в Хмельницькому з'явився перший водогін? Які ще цікаві факти відомі з його історії – дізнавайтеся у підбірці від сайту «Є».

Факт 1. Перша писемна згадка - 10 чи 12 лютого?

В науковій літературі зазначено, що найдавніша писемна згадка про місто - 10 лютого 1431 року. Вона стосується поселення Ploskirоwcze – Плоскирівці, яке нині має назву Хмельницький. Віднайшов згадку кам’янчанин, історик Віталій Михайловський. Він натрапив на документ у 2000-у році, працюючи в архівах Польщі. Про те, за яких обставин було знайдено найдавнішу згадку про Хмельницький, про що йшлося в документі та як місто стало старшим одразу на 62 роки Віталій Михайловський свого часу розповідав сайту «Є».

«Загалом, правильна дата, вказана у віднайденому документі, – 12 лютого, а не 10-те, - зазначає доктор історичних наук Віталій Михайловський. - Помилка сталася через особливість читання латиномовних дат: зазвичай, тоді їх писали як день тижня до чи після якогось з католицьких свят. Саме під час трактування написаного і сталася ця помилка. Пізніше я її виправив, але на момент публікації статті як було зазначено 10 лютого, так і ця дата увійшла в науковий обіг».

Найдавніший документ, датований лютим 1431 року, свідчить про те, що король Владислав ІІ Ягайло записує Янові Чанстуловському 100 гривень на володіння «селами Голисин (нині село Олешин) та Плоскирівці на річці Південний Буг у Летичівському повіті Подільської землі

Згадка, за словами Віталія Михайловського, віднайшлася у джерельних збірках привілеїв на володіння землями у Подільському воєводстві, а саме «Книгах ревізій листа» та «Реєстрі Коронного архіву», зробленого Яном Замойським.
Загалом історик натрапив аж на чотири згадки, зроблені до 1493 року. Найдавніший документ, датований лютим 1431 року, свідчить про те, що король Владислав ІІ Ягайло записує Янові Чанстуловському 100 гривень на володіння «селами Голисин (нині село Олешин) та Плоскирівці на річці Південний Буг у Летичівському повіті Подільської землі.

Факт 2. У 2006-у місто «постаріло» одразу на понад 60 років

На початку 90-х, а саме у 1993 році, Хмельницький, як і чимало населених пунктів, відсвяткували 500-ліття від першої писемної згадки. За джерело цієї дати були взяті публікації Михайла Грушевського з історії пізньосередньовічного Подільського воєводства. Зокрема, реєстр димів, який було складено у 1493 році. Саме тут згадувалося чимало населених пунктів, серед яких і Плоскирівці.

Тож інформацією про віднайдену нову згадку Віталій Михайловський поділився з викладачами історичного факультету в Кам’янці-Подільському. А згодом, у 2004-у, наукова публікація «Джерельні згадки про Проскурів у XV столітті» з’явилася в Українському археографічному щорічнику. З того часу дату ввели в науковий обіг.

У 2006 році дату першої писемної згадки про Хмельницький було офіційно перенесено на 1431 рік. Відтак, місто замість свого 513-річчя відсвяткувало 575 річницю від першої писемної згадки. Так Хмельницький на понад 60 років став древнішим.

Факт 3. Острів кохання у Хмельницькому – створений штучно

Острів на Південному Бузі, що в Хмельницькому, місцеві мешканці називають доволі романтично - Островом кохання. Але звідки пішла ця назва? Як взагалі виник острів посеред річки? Чи природний він, чи створений людьми? Краєзнавець та кандидат історичних наук, провідний науковий співробітник Хмельницького обласного краєзнавчого музею Сергій Єсюнін розповідає, що вже в ХХ столітті було вирішено облагородити місцевість в заплаві річки Плоскої і зробити там відпочинкову зону.

«Ця ідея виникла в 30-х роках ХХ століття, ще до початку Другої світової війни, - розповідає Сергій Єсюнін. - Її підтримали архітектори, і в 1937 році був розроблений генеральний план розбудови Проскурова. Зокрема, в заплаві річки Плоска планували створити парк та водосховище з пляжем. Утім, на заваді планам стала Друга світова війна. За цей час Проскурів встиг стати обласним центром (1941 рік). Реалізовувати задум взялися вже після війни, в 1947 році».

Щоб осушити болотяну місцевість в заплаві Плоскої прокопали канали, які до речі, гуляючи парком, ми бачимо і зараз. А ще насадили дерева та заклали парк. Одночасно було вирішено збудувати і нове водосховище та оновити греблю.

Масштабне будівництво розпочалося в 1949 році.

Збереглися світлини та газети того часу, на яких видно, яких масштабів сягало тоді таке народне будівництво. Фото: надане Сергієм Єсюніним

«Фактично, це водосховище, яке ми бачимо нині, викопали проскурівчани вручну, - каже Сергій Єсюнін. - У ті часи, звісно ж, була техніка, проте дуже обмаль. А в колишньому Радянському Союзі такий суспільний труд на благо народу всіляко пропагувався. Тож проскурівчани тисячами працювали на такому народному будівництві і в суботу, і в неділю».
Краєзнавець розповідає, що, згідно з планом, для будівництва водосховища потрібно було вийняти 60 тисяч кубометрів землі. І все це майже вручну.

«Збереглися світлини та газети того часу, на яких видно, яких масштабів сягало тоді таке народне будівництво, - розповідає краєзнавець. – Люди виходили тисячами. Землю носили на ношах, копали лопатами. І ось, щоб трохи облегшити роботу та зекономити на вивезенні, землю, яку викопували під водосховище, вирішили скидати в окрему велику купу посередині. Саме з тієї землі, яка виймалася під час будівництва, і був утворений острів. Ще частину використали для підсипання греблі».

Заповнення водосховища водою відбувалося в декілька етапів - аж до 1956 року. Його ширина сягнула 700 метрів, а довжина – декількох кілометрів. Тобто, будівництво тривало понад шість років.

Коли водосховище заповнили – з насипаної землі посередині утворився острів, який нині має назву Острів кохання.

Набережна та вид на сучасний острів на Південному Бузі (1968 рік). Фото: надане Сергієм Єсюніним

Факт 4. Найстаріша та найдовша вулиця Хмельницького – Кам’янецька

Вулиця Кам'янецька - одна з головних магістралей обласного центру, що пролягає від берегів Південного Бугу до південної околиці міста (мікрорайон Ружична).

Історик Сергій Єсюнін каже, що її по праву можна було б внести до книги рекордів міста Хмельницького, причому, двічі. По-перше, це найдовша вулиця міста, яка простягнулася майже на 7 кілометрів. По-друге, Кам’янецька – найстаріша вулиця міста. Вона існує з моменту виникнення Плоскирова, який розташувався на суходолі серед прибузьких боліт. Шлях, що вів з Кам'янця на Волинь, перетинав Буг саме в районі Плоскирова. Частина Кам’янецької дороги стала вулицею поселення, а на місці її перетину з річкою була насипана гребля і побудований міст із шлюзами.

Вже на плані Проскурова (1800 рік) Кам’янецька чітко позначена під назвою «Поштова дорога на Кам'янець». Від середини ХІХ століття вулиця вже фігурує як Кам’янецька. В радянські часи її не минула хвиля перейменувань – з 1925 по 1991 рік вона носила ім'я червоного командира М. Фрунзе. В 1991 році вулиці повернута історична назва.

На плані Проскурова (1800 рік) Кам’янецька чітко позначена під назвою «Поштова дорога на Кам'янець». Фото: з архіву, надане Сергієм Єсюніним

Факт 5. Перший водогін з’явився в мікрорайоні Дубове

Наприкінці ХІХ – початку ХХ століття в Проскурові водогону не було. За словами Сергія Єсюніна, населення користувалося криницями або ж набирало воду у водовозів, які розвозили її по місту. Тож перший централізований водогін у нашому місті з’явився саме в мікрорайоні Дубове, у тодішньому військовому містечку. Тут викопали дві свердловини та збудували водонапірну вежу, яка височить і до нині.

За словами історика, вежа має цікаву архітектуру: відкриту червону цеглу, подекуди в поєднанні з білою, привабливий декор. Збереглися також ковані елементи, які, щоправда, виконують не декоративну функцію, а технічну: вони стягують вежу та утримують поверхи. Зведена вона на кам’яному фундаменті. А збудували вежу за проєктом архітектора Віктора Нільсена.

Вежа має цікаву архітектуру: відкриту червону цеглу, подекуди в поєднанні з білою, привабливий декор. Фото: з архіву

«Схожу водонапірну вежу Нільсен звів і в Маріуполі, - каже Сергій Єсюнін. - Наразі вона є одним з історичних символів цього міста. Вежа розташована в центрі Маріуполя і використовується як музейний об’єкт. Оскільки проєкти водонапірних веж Нільсена на той час були дуже відомі, то коли в 1909 році в Проскурові постало питання побудови такої споруди, військове відомство обрало проєкт саме цього архітектора. Він був досить цікавий та коштував недорого. Уже за рік вежа стала до ладу. І аж до кінця 90-х років ХХ століття працювала за призначенням. Спочатку її використовували лише для потреб військового містечка, а згодом і для решти житлових будинків мікрорайону».

Наразі вежа збереглася майже в первозданному вигляді. Лише зверху є невелика технічна надбудова, яку звели вже у другій половині ХХ століття. Дах, в оригіналі, був дерев’яним, прикрашений маленькою вежею та флюгером.
 

Читайте також: Хмельницькому – 590: історія міста у трьох важливих фактах

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Новини Хмельниччини
Останні оголошення

Гаражі: продаж/оренда

  Так  Ні, дякую