ІВАН ОГІЄНКО – ЯСКРАВИЙ СЛІД НА ПОДІЛЛІ

Радянська влада свого часу викреслила це ім'я з історії України, з пам'яті радянських українців. Лише на початку 1990-х років почалося повернення видатного українця на Вітчизну. Згадаємо кам'янецький період життя Івана Огієнка.
Направлення на створення нового університету
Після лютневої революції 1917 року розпочалися кардинальні зміни у імперії та суспільстві. В Україні активізувався національний рух, серед найактивніших діячів якого на перші ролі виходить Іван Огієнко – приват-доцент Київського університету Св. Володимира, член "Просвіти" та Українського наукового товариства. Уже в квітні 1917 року він одним із перших серед викладачів університету зважився на рішучий громадянський крок – перейшов на викладання українською мовою і розпочав, без дозволу на те Вченої ради, читати для студентів новий курс – "Українська мова". Це починання молодого викладача наштовхнулось на шалений спротив значної частини викладачів. Зазвучали "аргументовані наукові доводи" про "штучно створену українську мову", про її "непрестижність" для науки. Університет Св. Володимира не вдалося українізувати: він зберіг російськомовний статус. З ініціативи Огієнка в Києві було засновано Український народний університет, який згодом отримав підтримку українських урядовців.
Тим часом, у січні 1918 року міська дума Кам'янця-Подільського звернулась до Центральної Ради з проханням про відкриття в місті над Смотричем якщо не університету, то принаймні філію Київського університету. Щоб вивчити це питання на місці, за дорученням Міністерства освіти УНР 22 березня до Кам'янця прибула делегація з Києва, у складі якої був і Іван Огієнко. Делегація зробила висновок про сприятливі умови щодо створення у місті над Смотричем самостійного навчального закладу. А вже 18 травня Івана Огієнка призначили відповідальним за відкриття університету на Поділлі та затвердили ректором майбутнього вишу. Так починався кам'янецький період життя Огієнка...
Два роки у Кам'янці на Поділлі
Після узгодження питань у міністерстві освіти, Іван Огієнко терміново виїхав на Поділля. У Кам'янці ректор провів нараду з тими місцевими діячами, що підтримували ідею заснування університету – Олімпіадою Пащенко, Костем Солухою, Олександром Шульмінським та ін. Згодом на засіданні міської ради була створена Університетська комісія (21 особа), яку очолив Огієнко. Й робота закипіла...
Новий заклад засновувався з 1 липня 1918 року. Для університету надали приміщення технічного училища та ряд менших будівель. У серпні на роботу запросили крім місцевих, викладачів з інших міст – В.Біднова, Л.Бялковського, К.Широцького, І.Крип'якевича, В.Гериновича та ін. Розпочався прийом документів від абітурієнтів. Урочисте відкриття університету відбулось 22 жовтня 1918 року. До роботи приступило два факультети – історико-філологічний та фізико-математичний, наступного року ще три – правничий, богословський та сільськогосподарський. Збільшення кількості факультетів зумовило ріст числа студентів. Якщо наприкінці першого навчального року нараховувалось 493 студенти, то восени 1919 року – 1401. 60% студентів були подолянами, решта – з Галичини, Київщини, Чернігівщини та інших регіонів. Навчальний процес забезпечувало до півсотні викладачів.
Отже, дворічне перебування на Поділлі було успішним для Івана Огієнка: він зумів організовувати та підготувати до відкриття Кам’янець-Подільський державний український університет, а по відкритті керував його роботою і викладав. Одночасно Огієнко активно займався громадською та політичною діяльністю, виконував обов’язки міністра освіти (з січня 1919) та міністра віросповідань (від серпня 1919), мав ділові стосунки з багатьма українськими високопосадовцями. Й коли, в листопаді 1919 року під тиском більшовицьких військ Кам’янець-Подільський, як тимчасову столицю УНР, залишив уряд і відбув за кордон, саме Огієнка залишили в місті як Головноуповноваженого на час облаштування українських державних інституцій за кордоном. При від'їзді голова Директорії УНР С.Петлюра наказав Головноуповноваженому: "Бережіть Україну, як зможете"…
У 1920 році українці на певний час повернули собі Поділля, але втриматись під натиском більшовиків не змогли. Після чергового і остаточного захоплення Червоною Армією Кам'янця-Подільського 16 листопада 1920 року змусило Огієнка, як й інших урядовців УНР емігрувати. Подальші роки свого життя Огієнко провів в еміграції (Польщі, Швейцарії, Канаді), де став митрополитом Української Автокефальної православної церкви, предстоятелем Української православної церкви у Канаді, здійснив справу свого життя – повний переклад Біблії українською мовою, над яким працював у 1936-55 роках. Відійшов до Бога Іван Огієнко у 1972 році у канадському Вінніпезі.
Для Поділля та Кам'янця-Подільського Іван Огієнко є знаковою постаттю. Виплекане ним у найскладніших умовах 1918-1920 років дитя – Кам'янець-Подільський державний український університет – стало першим на Поділлі вогнищем української освіти, науки, культури. Сучасні кам'янчани належно вшановували Огієнка: 1992 року назвали на його честь вулицю Московську, 2003 – року при вході до головного корпусу університету відкрили пам'ятну дошку, а 2008 – домоглися надання університету імені Івана Огієнка.