“Коли беру до рук лозу, знаю напевне, що і з якої гілочки виплету”

Мешканка Нетішина Олена Данилицька техніку лозоплетіння почала освоювати через... безробіття. “Після переїзду до Нетішина у 1993 році я стала на біржу праці, бо не було роботи за фахом. Тоді мені й запропонували піти на курси. Оскільки мені до вподоби навчатися чомусь новому, то я охоче погодилася, - каже Олена Миколаївна. - Після закінчення курсів мене направили на роботу в художню школу. З того часу я навчаю дітей цій техніці, та й сама з ними навчаюсь”. Як сама зізнається, спочатку думала, що працювати з дітьми — це не для неї. Тим паче, практики зовсім не було. Вважала, що спробує рік-два — і на цьому все закінчиться. Проте вже 18 років із задоволенням йде на роботу та намагається показати дітям щось нове.
Від кошиків — до ялинкових прикрас
Звісно, процес лозоплетіння доволі кропіткий. Спочатку треба заготовити сировину, очистити її від кори, висушити, а тоді вже приступати до плетення. “Раніше зовсім не було умов для заготівлі сировини, тому ми плели з неочищеної (неокореної) лози, - розповідає пані Олена. - У природі існує близько 150 видів лози, і всі вони придатні для виробів. Звісно, найкраще заготовляти сировину у серпні, з 10 до 25 числа, тоді не треба її варити, адже вона добре очищається. Якщо збирати раніше чи пізніше, то треба варити лозу, щоб окорити її. Це займає доволі багато часу. Тим паче, треба мати велике приміщення для зберігання сировини та для роботи з нею”.
За словами Олени Данилицької, лоза обов’язково має бути гнучкою, натурального кольору, без барвників чи лаку. А з часом вона сама набуває певного відтінку. Плететься виріб швидко. “Звісно, сировину темного кольору можна вибілити за допомогою 33% перекису водню, але це доволі важко. Іноді готові вироби обробляють морилкою чи проварюють у соді. Проте я цього не роблю, надаю перевагу натуральному вигляду, - каже майстриня. - Вироби з лози не бояться води, добре миються та висихають. Звісно, не варто їх стискати у мокрому вигляді, інакше вони втратять свою первісну форму”.
Зробити з лози можна все, що завгодно, аби був час, терпіння та бажання. Пані Олена залюбки обплітає бутлі різноманітної ємності — по 3, 5, 10 та 20 літрів, плете кошики різноманітної величини, форми та призначення, кошики з відкидними кришками тощо. Що вже казати про хлібнички, фруктівниці та вази — їх у неї вдома чимало, на будь-який смак. “Приємно брати хліб чи цукерку з тих вазочок, які зробила сама, наливати вино гостям з обплетених власноруч пляшок. Завжди радують око прикраси-дзвоники на ялинку, кульки з кори, зірочки, сніжинки, ромашки, - каже пані Олена. - Я постійно фантазую в процесі плетіння, зовсім не планую, що і як має бути, аби потім не розчаруватися. Тому роблю все так, як виходить у процесі”.
За красу — грошей не шкода
Щоразу Олена Миколаївна наплітає багато робіт, але більшість з них просто дарує рідним, близьким та друзям. Скільки створила їх за ці роки, достеменно сказати не може. Проте у кожному дитячому виробі є частинка серця та фантазії майстрині, адже до кожного вона доклала своєї руки, допомагаючи його створити.
Олена Данилицька — учасник багатьох виставок та ярмарків як місцевого, так і регіонального та всеукраїнського рівня. Її вироби прикрашають домівки багатьох українців. Минулого року у Києві на виставці-конкурсі на найкращий виріб з природних матеріалів була представлена її робота — пасхальний кошик. “А нещодавно на виставці, що відбувалася під час всеукраїнського фестивалю у Сатанові, у мене захотіли купити графин, який я дуже любила. Я не хотіла його продавати, тому назвала дуже високу ціну, аби покупці відчепилися, - розповідає майстриня. - Проте це їх не зупинило і не злякало. Вони без вагань дали мені озвучену суму, тому довелося продати виріб. Та нічого, сплету собі інший, але вже трохи інакший”.
До слова, цьогоріч Олені Данилицькій присвоїли звання “Людина року-2010”.