“Якщо влада нічого не робитиме, ми ініціюємо від’єднання від міста”

Здавалося б, що жителі тридцятикілометрової зони біля атомної станції мають жити, як у Бога за пазухою. Тут вам і пільги, і привілеї. Та не все так, як би того їм хотілося. Справа в тому, що місто має дві частини: стару та нову. Так от саме там, де закінчується місто, тобто високі новобудови, і починається приватний сектор, починається й зовсім інше життя – сільське. І хоча колишнє село Нетішин має статус міста обласного значення, проте переваг містян його мешканці на собі не відчувають. Ба, у них немає навіть нормального водопостачання, сміття взагалі не вивозиться, хіба що власноруч, а за електроенергію доводиться платити стільки, що страшно й казати, особливо взимку. “У нас немає централізованого газопостачання, тому, згідно із законодавчими нормами, мали б бути пільги на електроенергію, як у жителів сільської місцевості. Проте ми маємо статус міста, тому нам таких пільг не передбачено, – каже Ігор, мешканець старої частини міста. – Звісно, коли тарифи на світло були більш-менш нормальними, ми мовчки платили. Наразі, коли нам взимку доводиться віддавати понад 600 гривень на місяць тільки за електроенергію, то мовчати немає сенсу. Тим паче, що у серпні ціни знову підніматимуть. Вдвічі. А такі високі тарифи будь-кого не те що у боргову яму, а у могилу заженуть”. 
 “Було б краще, мабуть, від’єднатися від міста, бо який сенс у статусі? Ми мали б користуватися пільгами тридцяти кілометрової зони. А виходить так, що за світло платимо більше, ніж жителі села Кривин, – приєднується до розмови Наталя Леонідівна. – А от якби ми були селом, то платили б стільки ж. Я вже не кажу про те, що більша частина приватного сектора не має питної води. Колодязі або просто висохли, або у них вода непридатна для вживання. Звісно, мені пощастило, бо на нашій вулиці колись провели водогін, тому проблем з водою нема. Але таких дворів небагато, всі інші – без води”. До розмови долучається пенсіонерка Ніна Юхимівна. “Дуже вже погані у нас дороги. А ще є чимала проблема із вивозом сміття. Його ніхто не вивозить, ми самі це робимо, хоча на нашій території знаходиться сміттєзвалище, куди звозять сміття з усього міста. Житлово-комунальне об’єднання не проти вивозу, навіть готове укласти з нами угоду. Проте ми маємо платити за це по чотири гривні з людини на місяць, в той час, як у місті сума складає дві  гривні. То чому така різниця, адже ми теж вважаємося містом?!” – обурюється пані Ніна.
 Тож майже усі мешканці, як один, вимагають від влади зменшити тарифи на електроенергію, вивозити сміття безкоштовно або хоча б за прийнятну плату, відремонтувати дороги і, нарешті, закінчити водогін, який прокладають вже понад шість років.  “Якщо влада не виконає елементарних вимог, тоді ми будемо ініціювати від’єднання старої частини від міста. Тоді матимемо нормальні тарифи на усі послуги. А щодо статусу, то яка різниця, місто ми чи село, головне, щоб були нормальні умови для проживання, а не  виживання”, – резюмують мешканці старої частини міста. Звісно, представники влади обіцяли посприяти у вирішенні проблем. Мер міста Ольга Омельчук направила відповідні листи у різні інстанції щодо врегулювання тарифів, пообіцяла вирішити питання вивезення сміття та добудови водогону.  Та як би там не було, мешканці старої частини міста не збираються сидіти, склавши руки. Вони тим часом, про всяк випадок, збирають підписи, аби потім направити листи до високопосадовців. І хоча такі територіальні питання вирішуються у Верховній Раді, нетішинці сповнені рішучості і йтимуть до кінця, якщо їхнього крику душі не почують місцеві та обласні органи влади.