clear-dayclear-nightcloudyfogpartly-cloudy-daypartly-cloudy-nightrainsleetsnowthunderstormwind emailfbgpinstokrsstgtwvibervkwayt


Шановні дописувачі-блогери! У зв'язку з редизайном сайту, редакція закрила можливість додавати дописи у цей розділ. Однак раді вас попередити, що ми розробили новий розділ «Спецпроекти» у якому й розмістили Блоги. А також дещо змінили умови розміщення дописів у блогах.


Ті з вас, хто готує матеріали і має бажання опублікувати їх у блогах, можуть написати на електронну скриньку alla@ye.ua. Звертаємо вашу увагу, що редакція залишає за собою право вирішувати чи публікувати ці тексти у розділі Блоги.


Прошу також зауважити, що у нас є розділ «НарКор», де усі зареєстровані читачі мають можливість публікувати свої новини чи інформацію.


Дякуємо, що залишаєтеся з нами.

Kabachinska


БЛОГ

Світлана Кабачинська

Про автора

Життя - Вітчизні, честь - нікому

Теги користувача

» Свято і будні

 

Серед череди  професійних свят, які ми за радянською звичкою і досі «упойонно» відзначаємо,  є і 6 червня – День журналіста

 

Родом із «совка» 


Мабуть, усе почнеться завтра. Чи ще й сьогодні – адже цього року День журналіста випадає на понеділок, а цей день ну явно не для свят (не так тому, що понеділок  важкий день, як просто – бо початок робочого тижня). Тож урочисті засідання з нагоди Дня журналіста  органи влади – в столиці, обласних і районних центрах – проведуть, як і прийнято, заздалегідь. І все напевне ж буде як завжди: запросять журналістів (мабуть, не всіх, а «своїх» - що проти влади не виступають), когось із них нагородять званнями і орденами, комусь дістануться премії чи цінні подарунки, влаштують  для них фуршет чи концерт - і всі зостануться взаємно задоволені  одне одним.

Словом, ідилія.

Хоч, може, хтось збоку назвав би таке дивовижне злиття журналістів із владою проявом глибокої ідіотії. Але так може здатися винятково людині, далекій від реалій української дійсності, яка свято вірить, що журналістика і влада за визначенням і суттю – завжди антагоністи; і той факт, що влада не лише нагороджує журналістів, а й у день їхнього професійного свята запрошує їх до себе (а не навпаки – присутня у їхньому колі на їхнє запрошення серед інших гостей) – м’яко кажучи, парадоксальний.

Ми ж до цього  звикли. І відвикати мало хто хоче. Бо щось змінювати  насамперед означає взяти на себе клопоти і відповідальність. А кому це треба?

І ті, кому це не треба, почуваються цілком комфортно в перевернутій із ніг на голову ситуації. Як і з розумінням сприймають і те, що натомість влада цілком закономірно чекає від журналістів повної підтримки і навіть  послуху. Словом, того, до чого звикли в СРСР: аби журналісти були «коліщатками і гвинтиками» механізму державного управління з правом  вказувати на погану роботу інших коліщат і гвинтиків – але в жодному разі не критикувати саму систему, її очільників і приводні ремені – органи місцевої влади.

 

                                                  Яка була, такою і зосталась

 

Дивно, але такий стан речей ось уже двадцять років продовжується в незалежній  Україні, яка не перестає декларувати відданість демократичним цінностям. Хоч свобода слова і незалежність засобів масової інформації – базові постулати демократії. Тому, скажімо, одним із найперших рішень парламентів країн Балтії було повне роздержавлення ЗМІ. Повне! Тобто наступного ж дня після прийняття закону всі газети, журнали, радіо- й телекомпанії перестали належати органам влади. Не випадково ж один із батьків американської демократії і третій президент США Томас Джефферсон був переконаний, що для становлення демократії вільна преса значно важливіша, ніж вільний уряд.

 В Україні ж про це протягом усіх років незалежності не перестають говорити. Тобто – не втомлюються говорити. Проте нічого не роблять, аби слово стало ділом.

Зрозуміло, чому такий стан справ влаштовує владу: як і кожна влада, вона прагне гарно виглядати в очах електорату – а «красива картинка» у ЗМІ є однією з головних складових її позитивного іміджу. Тому влада намагається якнайдовше зберегти пряму залежність певної частини ЗМІ, залишивши їх у державній чи комунальній  власності. Причому це характерно для всіх владних команд в Україні: навіть «помаранчеві» не стали винятком. Щоправда, вони хвалили себе за те, що вберегли бодай одне завоювання Майдану  - свободу слова. Та відпустити пресу у вільне плавання не захотіли все одно.

І наче й можна знайти резон у такій позиції: адже в Україні, де політичні сили не перестають спекулювати розкольницькими темами – щодо державної мови, єдиної української історії і самої  державності – державній владі вкрай необхідно мати впливовий рупор для державницької політики. І, звісно, це легше робити через «свої» мас-медіа.

 Та парадокс ситуації в тому, що зі зміною  вектора владної команди так само змінюється і спрямованість її інформаційних важелів. І сьогодні навіть найпалкіший адепт команди Януковича не зможе стверджувати, що, скажімо, телеканал  УТ-1 є провідником державницької політики. А от політики владних верхів – безсумнівно. Тому перший канал українського телебачення, який утримується коштом усіх платників податків, став наразі чимось на кшталт заповідника - радянських фільмів, російськомовних передач і концертів російської попси. З таким «рупором» одна дорога – в «рускій мір». Під мантри про відданість ідеалам європейської демократії, які влада співає хоч і фальшиво, зате голосно.

 

                                                     Ніщо у житті не минає безслідно

 

Проте всі ці дії влади не мали б успіху, якби не знаходили  підтримки чи бодай нейтрального споглядального невтручання в журналістському середовищі.

Те, що воно ніколи не буває єдиним, природно  – надто багато в ньому конкурентності та індивідуалізму. Але – для власного самозбереження і самоповаги – воно мало б усвідомлювати спільні цілі й пріоритети. Серед яких служіння  правді і суспільству, а не владі й грошовим мішкам -  одна із найголовніших професійних засад.

На жаль, для багатьох людей у журналістському середовищі ці принципи – не більше, ніж красиві слова. Вони віддають перевагу надійній платі з рук господаря – і віддано служать йому, а не істині. Що дозволяє різним янам табачникам обзивати їх холуями, а не журналістами. І, щоби відмитися від такого приниження, мало «дати здачі» Табачнику, назвавши його Холуяном. Необхідно насправді відповідати вимогам справжньої журналістики, для якої чесність, об’єктивність, справедливість – над усе.

Той, хто думає, що це просто, глибоко помиляється. Журналісти – теж люди, і живуть у тих же умовах, що й усі інші. І їм зовсім непросто відстоювати принципи, що гарантують для суспільства неупереджену і збалансовану інформацію.

Тому для мене особисто найважливішою подією минулого року стала заява хмельницьких журналістів «Наше слово буде вільним!» - у відповідь на поведінку голови Хмельницької обласної державної адміністрації В.С.Ядухи, що суперечила принципам свободи преси. Причому не те шокувало, що Василь Степанович, забезпечивши перемогу Партії Регіонів на місцевих виборах у краї, вирішив, що настав час  і журналістів навчити писати так, аби не «дискредитували» область: не секрет, що чинна влада сприймає народ як підданих, а не як вільних громадян. Приємно здивувало те, що, попри ймовірні наслідки, протягом півдня заяву підписали тридцять журналістів – і ще з десяток наполягали і потім, після «розбору польотів», аби їхні прізвища також внесли до списку підписантів.

Чесно кажучи, порадувало й інше – миттєва реакція на заяву з боку Адміністрації Президента. Керівник її прес-служби Олег Кошелєв наступного ж дня зустрівся з авторами і призвідцем заяви – і його чітка позиція вочевидь ще більше, ніж наша заява,  допомогла В.Ядусі усвідомити різні завдання і ролі влади та журналістики в суспільстві.

Прикро лише, що така реакція – швидше виняток, а не правило. Та й урок для голови обладміністрації виявився показовим, а не обов’язковим. Саме так змушують думати конфліктні ситуації навколо журналістів районних газет у Летичівському і Городоцькому районах, до яких причетні голови районних адміністрацій пп. Литвин і Вербановський. Секретаріат обласної організації Національної Спілки журналістів України, що виступив із заявою з цього приводу («Є Поділля», №19 від 12.05.2011 р.), досі  не почув  оцінки даних ситуацій від голови облдержадміністрації  - а отже, ніхто не застрахований від їхнього розвитку чи повторення.

Хоч  на урочистостях із нагоди Дня журналіста напевне ж лунатимуть зовсім інші гасла – про незалежність медіа і трепетне ставлення влади до свободи слова. Та це стане реальністю тільки тоді, коли журналісти зрозуміють: свободу ніхто не дарує – її виборюють. Кожен зокрема – долаючи цензора в собі, і всі разом – у протистоянні  несприятливим обставинам.


                                                                                                                                 Світлана Кабачинська.        

теги: день журналіста
6 Червня 2011, 09:20:44 1972 3

Oстанні коментарі

Анатолий Левчук


6 Червня 2011

18:38


Хтось iз журналiстiв не задоволений що в Украiнi замало свободи слова? То нехай поiде в Росiю чи Бiлорусiю i подивиться яка там "Вiльна преса".

Нехай С.Кабачинська поiде у Бiлорусiю чи Росiю i попрацюe там журналiстом. Покритикуе владу, як вона це робить тут в Украiнi. I чи там iй за це вручили б державну нагороду?





Останій раз відредаговано 7 Червня 2011 адміністратором сайту

Адміністратор


22 Травня 2012

09:56


Прискіпливий, дякуємо за зауваження, виправлено.


Прискіпливий


20 Травня 2012

15:28


Чому щоб деякі фото( наприклад- перше, ...) добре розгледіти потрібно повернути монітор на 90 градусів? Не простіше правильніше вставити фото на сайт? Бо дуже незручно через раз піднімати та крутити важким монітором.




Популярні новини

Останні фото та відео



Курси валют на 10.12.2016
купівля
продаж
Міжбанк
$
25.95
26.05
27.4
27.5
0.41
0.41

Архів новин

<<Грудень 2016>>
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

20

21

22

23

24

25

26

27

28

29

30

31