Фотогалерея « Попереднє 1 з 3 Наступне »

Для чого вони знімають таке «домашнє відео»?

 Для чого вони знімають таке «домашнє відео» та, які правові наслідки наступають при використанні цього відео при оформленні адміністративних матеріалів або в суді ? Ми вирішили розглянути всі «за» та «проти».

Чимало водіїв, після демонстрування автоінспектором відзнятого відео, погоджуються з власним порушенням, отримують постанову про адмінпорушення та, як правило, сплачуть штраф. Доказом скоєного правопорушення є згода водія в протоколі у графі «пояснення» або ж виправдання на кшталт «не побачив знаку», які майже не можливо оскаржити в суді.

Інша справа, коли водій категорично не згоден з порушенням, в якому його звинувачують, аргументує свою позицію, посилаючись на відповідні статті ПДР або КУпАП, що змістовно відображає у поясненнях в протоколі або на окремому аркуші. В такому випадку протокол не може бути доказом у справі без інших доказів зі сторони інспектора. Так, наприклад, до протоколу можуть бути вписані свідки, які бачили порушення або ті, котрі стверджують, що водій не порушував правил. До цієї теми ми ще повернемося. Розглянемо ж ситуацію, коли інспектор ДАІ написав у протоколі «додається відео».

У сусідніх державах також приймають відео до уваги та користуються цим матеріалом для формування власної думки щодо розгляду справи. Тим не менш, існує судова практика на рівні Вищого адміністративного суду України, яка заперечує залучення подібних «доказів».

Хотілося б звернути увагу на деякі законодавчі акти, які регламентують зйомку на технічні засоби та прилади під час несення служби.

Інструкція з питань діяльності підрозділів дорожно-патрульної служби Державтоінспекції МВС, яка затверджена наказом МВС від 27.03.2009 р. №111, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 26.04.2009 р. за №576/16592 чітко регламентує та визначає методи та способи фіксації правопорушень.

Так, зокрема, п. 6.32.4. передбачено забезпечувати ефективне використання технічних приладів та засобів контролю за дотриманням водіями ПДР; п. 7.6 також дозволяє використовувати технічні засоби та технічні прилади для виявлення та фіксації порушень , а отримані фактичні дані направляти за належністю чи використовувати при складанні адміністративних матеріалів.

У п. 12.7.1. інструкції виписана інформація та вимоги до інспекторів під час спостереження за дорожнім рухом.
«Під спостереженням за дорожнім рухом слід розуміти візуальний або за допомогою працюючих в автоматичному режимі спеціальних технічних засобів, які мають функції фото-, кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису…»
Як ми бачимо – технічні засоби поділяються та ті, що працюють в автоматичному режимі та на звичайні.В будь якому випадку у п.19.1. інструкції зазначено: «Технічні засоби для визначення швидкості руху, фіксації порушень правил, норм та стандартів у сфері безпеки дорожнього руху, прилади для виявлення підробок у документах застосовуються згідно з інструкціями та методичними рекомендаціями про порядок їх використання.» Цікаво, чи хтось колись чув чи бачив службові «методички» по використанню, припустимо, відеокамери «Sony» під час несення патрульної служби? Тим паче, що згідно п. 19.4 інформація про використання технічного засобу чи приладу працівником Державтоінспекції заноситься в графу 6 постової відомості (додаток 6). Ніхто не буде заперечувати, що відеокамера чи фотоапарат, це технічний пристрій?

Одночасно у тій самій інструкції №111 у п. 19.2 є пряма заборона «застосування технічних засобів та приладів, які не сертифіковані, не сертифіковані в Україні та які не пройшли метрологічної повірки або мають свідоцтво про таку повірку, термін дії якого минув». При цьому в інструкції не зазначено, що заборона діє лише для окремого виду технічних засобів, наприклад, для вимірювання показників швидкості. Але ж камера в будь якому випадку є технічним засобом або приладом, а тому законність ії використання для фіксації правопорушень викликає, м’яко кажучи, багато сумнівів.

Пункт 27.8 інструкції №111 вимагає застосовувати технічні засоби та прилади для виявлення правопорушення тільки відповідно до норм чинного законодавства. Перелік технічних засобів, що використовуються в підрозділах Державтоінспекції МВС для виявлення та фіксування порушень правил дорожнього руху затверджено наказом Міністерства внутрішніх справ від 01.03.2010 р. №33, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30.03.2010 р. за №262/17557. Ним передбачено використання лише трьох видів спеціальних автоматичних засобів, які працюють в автоматичному режимі, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису: «Візир», «Арена» та «TruCAM».
Фото- та відеокамери будь яких фірм виробників, у зазначеному переліку відсутні.

Таким чином, можна припустити, що використання працівниками ДАІ МВС України будь яких інших фото- та відеокамер при здійсненні своїх службових повноважень під час несення служби, та фіксування цими засобами порушеннь ПДР, є порушенням чинних нормативно-правових актів, можливо навіть перевищенням службових повноважень, за що передбачена кримінальна відповідальність.

Багато інспекторів розповідають, і не безпідставно, що побутова камера не вимагає сертифікації та про те, що вони користуються такими приладами згідно п.12 ст.11 Закону України «Про міліцію», яка дозволяє проводити аудіо-відео-фотофіксацію, як допоміжний засіб попередження протиправних дій та розкриття правопорушень. При цьому, як правило, зауважують, що відеокамера знаходиться на балансі ДАІ, на ній є інвентарний номер. А як тоді бути з приватними камерами, фотоапаратами та мобільними телефонами, якими користуються інспектори ДАІ, які відкрито про це заявляють?

Подібна заборона, на мою думку, не поширюється на аудіо-відеофіксацію з дотриманням положень Цивільного Кодексу під час складання адміністративних матеріалів та під час розгляду справи. Відомі навіть випадки, коли інспектора з ввімкненим диктофоном йдуть на «приватну розмову» з порушником, у якій він зізнається у скоєнні порушення, а потім використовують цей запис, як доказ.

Також запис теоретично може вестись під час розгляду справи – приблизно так це відбувається в суді, адже інспектор виконує судові функції при винесенні покарання – постанови про накладання штрафу.

Спробуємо розібрати ще одну ситуацію. Інспектор стоїть біля дороги і веде безперервну зйомку з надією, що камера, серед десятків сумлінних водіїв, зафіксує порушника. Під час зйомки у відеокамері накопичуються та зберігаються марки авто з номерами, обличчя водіїв та пасажирів, пішоходи та просто приватні особи.

До речі, суть стандартизації, сертифікації та регламентних перевірок будь якого обладнання в цьому і полягає: отриманні достовірної інформації з приладів.

При використанні побутових відеокамер не кожним виробником гарантується отримання достовірної інформації. Особливо це стосується цифрового обладнання. Довести, що матеріал, який отримано даними приладами є оригінальним - досить важко. В Україні немає лабораторій, які можуть провести таку експертизу та й експертів одиниці. Згадайте історію про плівки Мельниченка. А ось зробити якісний фото чи відеомонтаж якраз не проблема... Дайте якісне фото і потім доводьте дружині чи суду, що то не ви парились в бані з голими дівчатками.

Професійна, спеціалізована цифрова фото- та відео апаратура під час запису інформації на носій (не залежно від його типу) дописує багато технічної інформації: про тип обладнання, яким здійснювався запис, внутрішній ідентифікатор обладнання, час запису тощо. Це забезпечується як форматом записом інформації, так і апаратною частиною обладнання. І, що, найцікавіше, проставляє так звані "time code" мітки. Ці мітки несуть у собі інформацію про цілісність файлу запису, і не тільки. По них можна зробити відновлення або "реставрацію" втраченої чи записаної з помилками інформації, зробити повне та коректне перенесення інформації в інший формат збереження.

І тому немає жодної поважної причини інспектору ДАІ при виконання службових обов'язків використовувати побутові камери. Хоче знімати природу, нехай робить це у неробочий час... А якщо потребує цього його творче натхнення - хай звільниться і займеться тим, до чого руки просяться.

Не потрібно забувати і про Закон України «Про захист персональних даних». У ст.24 цього закону є гарантія держави про захист персональних даних. Окрім того, що бази даних (а численні відеозаписи з вулиць міста, які накопичуються у камері, переносяться в комп’ютер, обробляються для запису на компактдиск, припустимо, для показу у суді, цілком підпадають визначення «бази даних») мають бути захищені, сертифіковані тощо. Таким чином інспектор ДАІ становиться розпорядником бази даних після того, як відео чи фото збережено на карті пам’яті, на диску тощо. І має нести відповідальність за поширення таких баз, обробку, передачу третім особам.

Якщо необхідність фіксації порушень та можливих протиправних дій під час складання адмінматеріалів якось можна хоча б логічно зрозуміти, то постійний відеонагляд, накопичення відеозйомок, використання приватних технічних засобів, на мою думку, є цілком протизаконним.

У статті, навіть не маленькій, неможливо привести повну аргументацію та норми законодавства з цього питання. До того ж, залишимо, щось на десерт. Тим не менш, рекомендую перечитати Цивільний кодекс ст.307, 269, 272, 273, Конституцію України ст.29, 55, 62, 63, Закон «Про захист персональних даних», хоча б загальні положення, та ст.24.

P.S. Ми закликаємо водіїв не порушувати правила дорожнього руху та не використовувати отримані знання для ухилення від покарання у разі порушення. Але, погодьтеся, дратує сам вигляд «мурзілок» на дорозі, які замість того, щоб виконувати свої обов’язки, знімають природу, пейзажі та пташок за наші з вами гроші - платників податків, здебільшого, на власні домашні камери, фотоапарати, телефони та використовують власне «хоум-відео» в суді, який виносить вирок без можливості апеляційного оскарження.

Владислав Воєділо.