Тема УПА вже доволі широко розкрита і не нова. А от дослідження локальних партизанських рухів у містечках та селах розкривають ще не надто добре досліджений пласт в історії визвольного руху. Директор Хмельницького обласного літературного музею Василь Горбатюк, окрім роботи над літературною картою краю, досліджує й історичні події, що розгорталися на Поділлі.

Книжка «Ще настане ваша пора» — це документальний роман про юних борців за свободу України, за її державність, які піднялися на боротьбу в повоєнні роки — у кінці 1940 — на початку 1950-х. Вони — шість хлопців і одна дівчина — створили підпільну антирадянську організацію, яка діяла в селі Женишківці Віньковецького району, що на Хмельниччині. Юнаки і дівчата з подільського села стали на шлях боротьби за вільну Україну, за самостійну державу. В умовах радянського комуністичного режиму на їхні долі випали героїзм і трагедії, кохання і втрати, високі мрії і жорстокості покарання. «Та всі ми знаємо, що в Західній Україні діють підпільні організації українських націоналістів. Не здаються, бач, борються... Ось хто, я думаю, зможе нам вказати правильний шлях», – думали герої роману про воїнів УПА. Шукали упівців відчайдушно, бо готові були боротися за Україну: «Кожен знав: і він, і його друзі готові до боротьби. Настане їхній час — і вони вступлять у неї без вагань. Довго шукали виходи на бандерівців хлопці, але ті самі їх знайшли. І то випадково. Двоє женишківців — Віталій Мельник і Володомир Паюк — пішли на співпрацю з УПА. Володимира Паюка схопили і засудили до страти. Він 40 днів чекав у камері смертників, але потім йому страту замінили на 25 років ув’язнення. А Віталій «Орлич» Мельник загинув у бою з енкаведистами 7 липня 1951 року. Сам роман Василь Горбатюк писав упродовж 2003 — 2006 років, але пошуки місця загибелі, обставин забрали в нього ще шість років. Він їздив шукати це місце. І таки знайшов його в селі Ожегівка Володарського району Київської області. Там знайшлися і свідки, які бачили той бій, а також самого Віталія Мельника ще живим. На місці його загибелі поставили пам’ятний знак. Туди письменник приїжджає вже третій рік поспіль. Варто наголосити, що роман документальний, створений за спогадами учасників і свідків тих подій та за архівними документами. Окрім того містить уривки зі щоденника Віталія Мельника.

Та відійдемо трохи від сюжету роману і звернемося до його атмосфери. Автор не зациклюється лише на діяльності женишківських підпільників, а дуже точно відтворює й загальновідомі історичні події, і настрої людей. Він подає широкий часовий пласт, аби читач дізнався не лише про діяльність підпільної таємної організації, а й про контекст, у якому вони діяли. Дуже детально описує побут, рядові події — все свідчить, що письменник провів дуже ретельну дослідницьку роботу, розпитував не в одного очевидця про події минувшини. Автор не зображує історію в чорно-білих тонах, а в усьому спектрі кольорів і відтінків. Власне, й героєві своєму вкладає в голову такі думки: «Ні, не все так просто в цьому світі. Не можна людей, та й цілі народи, розділити раз і назавжди однією лінією на два табори — на добрих і злих». Згадується тут і Голодомор, і колективізація, і репресії 1936-37 років, і повоєнний голод. Окремо варто звернути увагу на побутування людей під німцями. «В селі завирувало господарське пожвавлення, якого тут не було з часу, відколи все розорила колективізація, — пише він, а далі: — ...Хоч уперше за десятки років, відколи заснувалася радянська влада, вперше — аж у війну! — люди досита наїлися хліба — зі свого поля, з власного врожаю...» Згадує, як люди їздили вимінювати на хліб речі у Західну Україну. Словом, розгортає повну картину того, як люди жили і чим виживали.

Василь Горбатюк дуже добре відтворює атмосферу неспокою і страху, невизначеності, коли люди не знають, що буде завтра — чого чекати і до чого готуватися. Непокора встановленим порядкам і породила той сильний спротив, що змусив іти в підпілля. Автор розповідає історію кожного, хто повстав на боротьбу за державність. Прослідковує шлях, впливи і думки героїв, адже це не рішення одного дня — тут ціла низка причин несприйняття режиму, які по краплі капали в чашу терпіння і таки переповнили її. «У школі, в газетах, книжках — скрізь твердилося, що комуністи — чесні, справедливі, передові люди, віддані народу, Батьківщині, товаришу Сталіну, завжди перші в усіх справах, особливо там, де найважче. Толя до глибини душі захоплювався цими людьми, але тут, у їхньому селі таких він чомусь не бачив: усі члени партії були зовсім іншими — ледачими, брехливими, підступними, безвідповідальними, підлими. Як вони могли пити самогонку, обжиратися на своїх потаємних гульбищах, коли люди жадні шматка хліба, коли з колгоспників здирають десяту шкуру, а таки стягають м’ясо, яйця, молоко?». Розповідаючи про становлення кожного женишківського повстанця, Василь Горбатюк виявив себе як хороший знавець психології. І ця розповідь цінна якраз тим, що пояснює поведінку і ставлення до радянської влади багатьох, адже повстанцями не народжувалися, а ставали.

Загалом же «Ще настане ваша пора» – чудовий спосіб вивчати історію не за підручником, вивчати не тільки історію воєн, а й історію простих людей.