Цей день в історії Хмельниччини: 4 лютого

У документах різних років 4 лютого стало днем будівництва нового міста, перейменування області та суду у Петербурзі.

4 лютого 1919 року в селі Шумівці Летичівського повіту (нині село Хмельницького району) відкрився перший осередок «Просвіти». Ініціаторами заснування культурно-освітнього осередку стали представників місцевого духовенства. До нього відразу записалося 23 члени, а до осені кількість просвітян збільшилася до 32.

Під час німецько-фашистської окупації Хмельниччини не покора місцевого населення, а також допомога євреям, військовополоненим та іногороднім трактувалося окупаційною владою міста як злочини, за які засуджували до смертної кари. Так, 4 лютого 1942 року Проскурівський міський суд засудив до смертної кари Якилину Медвидовську. Жінка проживала у Старокостянтинові і була засуджена за участь у переховуванні військових та вороже ставлення до німецької влади. Вирок виконали через три дні - 7 лютого 1942 року о 14 годині.

4 лютого 1954 року Президія Верховної Ради СРСР затвердила подання «Про перейменування міста Проскурова в місто Хмельницький, Кам’янець-Подільської області в Хмельницьку область». У своїх сучасних межах область існує з 22 вересня 1937 року, коли постановою ВЦВК СРСР було створено Кам'янець-Подільську область. До неї увійшли 33 райони, що відділилися із Вінницької. 15 березня 1941 року раднарком УРСР вирішив центр області перенести з Кам’янця-Подільского до Проскурова, який був більш неселеним. Окрім того, місто в цей період почало активно розбудовуватись. Доречі, після того як Проскурів отримав назву Хмельницький довелось перейменувати і залізничний вокзал, збудований за рік до того.

4 лютого 2017 року спецпризначенці з Хмельничини здійснили операцію з ліквідації начальника управління «міліції «ЛНР» Олега Анащенка. Їх призвища у своєму дописі на Фейсбук назвав редактор видання Цензор.НЕТ Юрій Бутусов. Це військові 8-го полку спецпризначення майор Сергій Іванчук та солдат Іван Дєєв. Після операції вони потрапили у полон і пробули там майже два роки. 29 грудня 2019 року відбувається обмін полоненими між Україною та представниками окремих районів Донецької та Луганської областей. Того дня на Україну повернулося 76 полонених в тому числі і хмельничани Сергій Іванчук та Іван Дєєв.

Майор Сергій Іванчук (зліва), кавалер ордену «Богдана Хмельницького» ІІІ та ІІ ступенів та його напарник, сержант Іван Дєєв кавалер ордену «За мужність ІІІ ступеня» сьогодні звільнені з полону. Фото: censor.net.ua

4 лютого 1977 року Міністерством енергетики і електрифікації СРСР видано Наказ "Про початок робіт по будівництву Хмельницької АЕС". Цей документ і став початком процесу широкомасштабного будівництва. 8 лютого 1978 року ще одним наказам було утворено Управління будівництва Хмельницької атомної електростанції, яке і до сьогодні залишається головною будівельною організацією в місті. Будівництво міста розпочалось в 1977 році. А перші будівельні роботи на головному майданчику майбутньої АЕС розпочались у 1981 році. В 1979 році на новобудову прибули перші польські будівельники, які, поряд із радянськими, працювали тут до 1990 року.

Будівництво Хмельницької АЕС. Фото: ХАЕС

У 1878 році, 4 лютого у Петербурзі завершився один з найбільших судових процесів у Росії - над 193 учасниками «ходіння в народ». Серед підсудних була й уродженка села Привороття Ушицького повіту, випускниця Кам’янець-Подільської Маріїнської жіночої гімназії Ольга Розумовська. Загалом серед підсудних було 38 жінок. Підсудні були учасниками не менше 30 різних пропагандистських кружків. Проте майже всі вони (177 осіб) звинувачувалися в організації єдиного «злочинного співтовариства» з метою державного перевороту. Суд виніс вирок дуже м'який порівняно до того, на який розраховував уряд: з 190 підсудних (3 померли в час процесу), 90 були виправдані і лише 28 засуджені до каторги. Проте Олександр II санкціонував адміністративну висилку для 80 чоловік з виправданих судом. Яка доля після процесу випала Ользі Розумовській невідомо, як і точна дата смерті революціонерки у 1878 році.
«Ходіння в народ», масовий опозиційно-суспільний рух патріотичної інтелігенції у 1870-х роках. Рушійною силою революції вони вважали селян, а тому вели активну пропаганду соціалізму саме на селі. Рух не мав керівного центру, більшість пропагандистів не володіли навичками конспірації, що дозволило уряду порівняно швидко розгромити рух.