Андріївські вечорниці: як відзначали свято наші предки

З-поміж великої кількості зимових свят одним з найбільш очікуваних та веселих в українців здавна був день святого Андрія, який відзначається 13 грудня. Цього дня молоді люди завжди збиралися разом на вечорницях, влаштовуючи забави та ворожіння. Як відбувалися святкування на Андрія у наших предків, яких традицій та обрядів дотримувалися, пише сайт «Етнографія».

«За народними уявленнями, святий Андрій є втіленням чоловічого начала, провісником долі, покровителем кохання і шлюбу. Тож Андріївські ворожіння були присвячені темі шлюбу. Дівчата намагалися дізнатися, хто буде їх чоловіком, чи буде він багатим, який матиме характер, чи стануть вони щасливі разом тощо», - йдеться у статті.

Ймовірність майбутнього заміжжя дівчата намагалися визначити, рахуючи дрова в оберемку, принесеному в темряві з дровітні (парне число вважалося хорошою прикметою) або ж рахуючи кілки на певному відрізку плоту чи тину. Могли також підслуховувати у хліву рохкання свиней, виливати віск або пускати на воду половинки горіхів із запаленими свічками, заглядати в дзеркало опівночі, підкладати під голову пояс на ніч тощо. Все це робилося для того, щоб дізнатися перспективи заміжжя.

Своєрідним символом свята Андрія є обрядове печиво, яке використовувалось у різноманітних іграх. Йдеться про андріївську калиту, відомою ще під назвою «коржа», або «коляти». У його виготовленні намагалися взяти участь усі дівчата, що сходилися на вечорниці.

«Своєю круглою формою «калита» нагадувала сонце. Пекли її з пшеничного або житнього борошна, обсипали маком і змащували зверху медом і маківкою витискали орнамент. Калиту підвішували в хаті до сволока, її охороняв пан Калитинський, тримаючи в руках квач чи віхоть. Хлопці, дівчата і навіть господиня хати по черзі їхали «кусати» коржа на рогачі або кочерзі. Сенс гри полягав у тому, щоб під'їхати «верхи», відкусити без допомоги рук шматок печива і не розсміятися. Кому це не вдалося – ставав об’єктом жартівливої кари, і пан Калитинський обмащував невдасі обличчя сажею», - розповідають етнографи.

Одним із найкраще збережених у народній пам'яті фрагментів духовної культури досі лишаються андріївські ворожіння. Добре відомими були дівочі ворожіння про майбутню долю з балабушками.

«У подільських селах із святом Андрія був пов'язаний звичай виготовлення гарбузових масок. Освітлені зсередини свічкою (а пізніше – ліхтариком), у темряві вони нагадували людський череп – чим не український Хеллоувін? Як правило, хлопці лякали ними дівчат «на порі», тобто тих, які досягли шлюбного віку. В ніч на Андрія всіляко демонструвалася не тільки молодецька сила, але й спритність у всілякого роду витівках», - пише інтернет-ресурс. 

Серед них особливо поширеним було знімання з воріт хвіртки – її заносили або до сусідів або навіть на край села, пускали в димар горобців. Двері хати хлопці для жарту ззовні зав'язували мотузкою, підпирали кілком або закладали дровами. Окремі бешкетники могли навіть вкинути на дах хати цілий віз.

Були й інші обряди, яких дотримувалися наші предки цього дня. Наприклад, на Гуцульщині для забезпечення врожаю городини люди брали з дев’яти меж по грудці землі, а через дев’ять днів розкидали їх на власних грядках. У деяких місцевостях Буковини забивали під ворота осиковий кіл, давали їсти корові з долоні хліба з цукром та інші. Серед гуцулів і буковинців побутувало повір’я, що на Андрія вовки збираються у зграї і становлять значну небезпеку. Цим пояснювалося дотримання заборони на певні види робіт, насамперед, з кола традиційних жіночих занять (прядіння, шиття, прання тощо), інакше вважалося, що «прийде вовк і забере худобу».