clear-dayclear-nightcloudyfogpartly-cloudy-daypartly-cloudy-nightrainsleetsnowthunderstormwind emailfbgpinstokrsstgtwvibervkwayt


Шановні дописувачі-блогери! У зв'язку з редизайном сайту, редакція закрила можливість додавати дописи у цей розділ. Однак раді вас попередити, що ми розробили новий розділ «Спецпроекти» у якому й розмістили Блоги. А також дещо змінили умови розміщення дописів у блогах.


Ті з вас, хто готує матеріали і має бажання опублікувати їх у блогах, можуть написати на електронну скриньку alla@ye.ua. Звертаємо вашу увагу, що редакція залишає за собою право вирішувати чи публікувати ці тексти у розділі Блоги.


Прошу також зауважити, що у нас є розділ «НарКор», де усі зареєстровані читачі мають можливість публікувати свої новини чи інформацію.


Дякуємо, що залишаєтеся з нами.

Kabachinska


БЛОГ

Світлана Кабачинська

Про автора

Життя - Вітчизні, честь - нікому

Теги користувача

» Передгроззя

Чому повстав Майдан
Дивна річ життя. Отак іде собі та й іде, монотонно і передбачувано, а тоді р-р-раз! – і таку якусь втне штуку, що хоч стій, а хоч падай. І після того все по-іншому закручується – неочікувано, пришвидшено або й узагалі в протилежному зовсім напрямку.
Бо хто, скажіть чесно, чекав такого масового й тривалого протесту від підприємців? Хоч усі ж бачили, який недосконалий Податковий кодекс, як на живу нитку зшитий, як у терміновому порядку, наче на пожежу, під диригуванням Чечетова на догоду уряду приймає його парламентська більшість – два дні, працюючи мало не до півночі. Бо – наш великий кредитор, Міжнародний валютний фонд, вимагає від України податкової реформи – тож ось вона, свіжа, щойно з печі.
А що глевка, гірка, недопечена – то все одно «піпл схаває», бо куди йому діватися з цього підводного човна?
А от же – не проковтнув народ. І тепер уряд сам давиться своїм продуктом. Намагаючись зберегти гарну міну при поганій грі, таке вже нам розказують безпосередні творці Податкового кодексу, що купи не тримається. Але – телеканали з задоволенням надають їм ефірний час, а тележурналісти не тривожать їхню пихату самовпевненість жодним незручним питанням.
От голова Держкомпідприємництва Михайло Бродський і пояснює широкому протестуючому загалу, що – податки мусять платити всі. Ніхто й не заперечує – мусять.  Бродський у тому числі. Але ж його деревообробний комбінат заборгував 2,5 мільйона гривень Пенсійному фонду. Так, погоджується пійманий на гарячому Михайло Юрійович, але ж – криза! Вже, мовляв, зарплатні борги погасив, наступний платіж – у Пенсійний. Але ж відрахування у Пенсійний фонд невідривні від нарахування зарплати. Проте  високопосадовець грає шимка: невідомо йому це, і баста.
А чому б йому не говорити так і так не робити, якщо віце-прем’єр-міністр Сергій Тігіпко, його безпосередній начальник, так само безкомпромісно визначає Податковий кодекс як запоруку самого існування держави. Не сумніваючись ні на мить – з таким досконалим кодексом Україна через три місяці заживе як у Бога за пазухою: всі звикнуть  чесно платити податки. От лише сам Сергій Леонідович так і не збирається їх платити – за проданий банк.
І чому йому має бути соромно? Не соромно ж його безпосередньому начальнику, прем’єр-міністру України Азарову,  образно пояснювати в телекамеру, що країна не може  далі рухатися на старому багажі – ще радянських підприємствах, яким уже по півсотні літ і які, ясна річ, необхідно модернізувати й осучаснювати, а для цього потрібні гроші. Але ж державних підприємств у нас зосталося всього нічого, решта – в приватній власності. То чому ж держава, майже задурно  віддавши промислові активи, не поставила перед їхніми власниками суворі вимоги – соціальні, екологічні, економічні, енергозберігаючі тощо? Так, як це робиться в усьому світі? Чому сьогодні скидатися на їхню модернізацію мають усі посполиті – а бариші рахуватиме власник в офшорі?
А що при цьому в пана Азарова чесні очі – то чи нам до цього звикати?
Їм ні за що не соромно. В країні, де 151 особа, яких тут називають олігархами, отримує більше, ніж 20 мільйонів зарплатників і 14 мільйонів пенсіонерів, прийнято соромити, ганьбити, осуджувати чи й засуджувати когось саме з цих мільйонів. І Податковий кодекс створений саме для них. Щоб, як написав блискучий публіцист Віталій Портников, «змусити бідних платити за злиднів».
Саме це стало детонатором нинішніх протестів.

За що боремось?
Так, податки повинні сплачувати всі. Інакше держави не буде. Бо всі хочуть теплих дитсадків, гідної освіти, якісної медицини, чистих вулиць, безпечних вечорів, чесного суддівства, надійної оборони. А для цього потрібні гроші. І підприємці, що переважно починали свій бізнес (базарники – однозначно) із гуртових закупівель за кордоном, прекрасно знають, що там уся сфера дрібного й середнього бізнесу – під суворим обліком і контролем. Тобто касові апарати, скажімо, скрізь у сфері торгівлі й послуг: у маленькому рундучку, готельчику на п’ять кімнат, у міському  таксі й міжміському автобусі. І податки знімаються у суворій відповідності до законів.
Але й великі власники там платять точно так – у суворій відповідності до законів. І з корупцією там борються не на словах, а на ділі. І податковий інспектор там не з психологією нашого даішника, що чекає у кущах порушника для «помилування» – щоби замість великого штрафу взяти з нього менше, але в свою кишеню, – а, як і належить, контролер та інструктор в одній особі.
Понад те: бюджет розподіляється прозоро. Нема й мови про те, щоб, скажімо, з виділеного мільярда для латання дір у промисловості двісті мільйонів були виділені для приватного бізнесу першого віце-прем’єра – як у нас для Андрія Клюєва. Бо там це привід не для негайної відставки – а для негайного порушення кримінальної справи.
Тож, крім грошей, Україні потрібна розумна, професійна і порядна влада. Віктор Янукович абсолютно справедливо зауважив, що найбільша сьогодні проблема в країні – відсутність довіри до влади. Але ця довіра й повага здобувається не заклинаннями, що ця влада – від Бога, що «нарешті прийшла команда професіоналів» чи «Донбас порожняк не жене», а – діями влади. Питань немає, їй дісталася важка спадщина (у нас вона весь час важка – проте влада не перестає бути жаданою). Та вже минуло чимало часу, щоб продовжувати кивати на недолугих попередників. Час наводити обіцяний порядок.

Дія породжує протидію
Але от біда: більшість чинних керівників розуміють цей заклик – наводити порядок – як підпорядкувати. Все. Собі. Створити таку собі феодальну вотчину, де керівник – це майже власник довіреної йому території, а всі, хто в сфері його впливу чи просто тут мешкає – піддані. Причому німі й покірні.
Ні для кого не секрет – саме так, нахраписто й тотально, почала вести свою політику Партія регіонів після перемоги Януковича. Так був зданий Чорноморський флот – в обмін за газ, яким і не запахло. Котком проїхав (і продовжує втоптувати й далі) по національній освіті ставленик Москви – міністр освіти Табачник. Будь-якої миті україножери готові дістати з парламентської шухляди цинічний і викличний законопроект Єфремова-Гриневецького про розширення (куди вже?) сфери застосування російської мови в Україні. Конституційний Суд (за хльостким визначенням опозиційних політиків – «стіл замовлень» влади) воскресив Конституцію 1996 року, що повернула Януковичу повноваження Кучми. Ба більше: конституційні зміни у Верховній Раді вже проводитимуться без поіменного голосування: півсотні депутатів-«кнопочників» під відмашку Чечетова мінятимуть підвалини державного життя легко, як рукавички. Пропрезидентська парламентська більшість, створена з допомогою зрадників – «тушок» - беззаперечно виконує волю Банкової. І спину цьому немає: адже так звана судова реформа розбалансувала судову гілку влади й перетворила її на слухняний придаток влади виконавчої.
Поза сумнівами: проекти пенсійної реформи, трудового і житлового кодексів, що порушують основоположні права людини, можуть пройти у Верховній Раді так же просто й швидко, як щойно – податковий кодекс.
Але владі варто замислитися над наслідками. Як би не закінчилось її нинішнє протистояння з підприємцями – це ще навіть не квіточки. Швидше – бруньки. Але вони покликані нагадати, що джерело влади в Україні – народ. І будь-яка влада повинна з суспільством співпрацювати – особливо уважно в дражливих питаннях, що стосуються кожного. Пояснювати, переконувати, виводити з-під удару найвразливіші групи населення, не робити жодних преференцій собі, коханій.
Це дуже важко – але інакше тут, в Україні, не вийде. Бо в чинної української влади немає тих сировинних грошей, які дозволяють владі російській досі тримати народ в узді. А є – суспільство, що на наших очах самоорганізовується і стає – громадянським.
У це ще не дуже віриться – всім. Та краще повірити і – врахувати в подальшій діяльності. Інакше може втілитися в життя прогноз того ж таки В.Портникова: «Віктор Янукович – один із небагатьох сучасних політиків, чия політична діяльність уже вдруге – і, гадається, не востаннє – породжує масовий суспільний протест, що приводить до незворотних змін у психології громадян, роблячи їх вільними і незалежними від криміналізованої влади, від чиновників, що зарвалися, від брехливих політиків, від «братків» на посадах. 2004 року це був протест політичний, 2010 року – протест економічний. Зосталося всього кілька кроків до остаточного одужання країни».

 

теги: немає тегів
27 Грудня 2010, 01:26:04 653 0



Популярні новини

Останні фото та відео



Курси валют на 09.12.2016
купівля
продаж
Міжбанк
$
25.74
25.78
27.36
27.4
0.41
0.41

Архів новин

<<Грудень 2016>>
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

20

21

22

23

24

25

26

27

28

29

30

31