Краще раз побачити, ніж сто разів почути

Про сесії місцевих рад засоби масової інформації зазвичай повідомляють лише, що вони обговорювали і які рішення прийняли. І, коли події у Верховній Раді, скажімо, прямі телевізійні трансляції відтворюють майже повністю, то щодо місцевих виборці вдовольняються журналістськими повідомленнями. Тому й знають про їхню роботу небагато і не з власних спостережень. Хоч рішення місцевих рад безпосередньо стосуються нашого з вами життя. І, звісно, важливо, що саме виноситься на обговорення, як приймаються рішення, хто як голосує і просто - як себе ведуть наші обранці.

Тому, мабуть, варто трохи про це розповісти. Фрагментарно: газета ж не гумова.

Вимір демократії

Як відомо, демократія – це насамперед урахування прав і потреб меншості. Бо, якщо все робиться тільки на догоду більшості – то це демократичний централізм по-більшовицьки.

Отже, в нинішній обласній раді демократією і не пахне. Партія Регіонів, утворивши більшість із Народною партією Литвина і «Сильною Україною» Тігіпка, проводить винятково свої рішення, абсолютно ігноруючи думку меншості. Хоча ця «меншість» представляє понад третину виборців області.

Найбільша опозиційна фракція в обласній раді – від партії «Батьківщина»: 30 депутатів. Вона пропонує внести до порядку денного заяву щодо Юлії Тимошенко – чи, за уточненням, «щодо цивілізаційного вибору України» (тобто куди ведуть її нинішні зверхники – в Європу чи Азіопу). Віктора Адамського, що виступає з цього питання, по-хамськи обриває голова обласної ради Микола Дерикот: «Не треба нам тут заяву зачитувати!» «Так я ж аргументую. Маю право на чотири хвилини». «Не маєте права зачитувати – тільки внести пропозицію до порядку денного. Сідайте!»

Хоч як переконували депутати від «Батьківщини» внести питання – більшість була невмолимою: ні.

Віктор Адамський – постійний подразник для президії. До цієї сесії він очолював фракцію «Батьківщини» і тому, закономірно, завжди пропонував щось, із погляду більшості, «не те». Наразі фракція переобрала голову. Тепер це Іван Гладуняк, нещодавній голова обласної ради. Колишня висока номенклатурна посада Івана Васильовича поки що викликає більшу повагу у голови ради Миколи Дерикота: він не сміє не надати слова Гладуняку. Але будь-які його зауваження і пропозиції викликають помітне роздратування в іншого члена президії – голови обласної державної адміністрації Василя Ядухи. Тим паче, що Гладуняк і Хавронюк (колишній заступник  голови обласної ради, теж депутат від БЮТ), які, зрозуміло, не одну собаку з’їли на підготовці сесійних рішень, просто каменя на камені не залишають від багатьох, м’яко кажучи, погано підготовлених проектів рішень. Варто б деякі відкласти, деякі привести у відповідність до законодавства. Проте депутати від більшості голосують так, як Ядуха – із залу добре видно, схвально чи ні реагує Василь Степанович. Щодо пропозицій Гладуняка він підкреслено незворушний, і депутатські руки так і не торкаються кнопки «За». Хоч, коли пропозиція раціональна, чому б до неї не прислухатись? Ні, для Ядухи це явно було б проявом слабкості.

Тут не до інтересів виборців. Просто – хто кого. Або ще простіше: В. Ядуха наслідує В. Януковича, який упритул не помічає жодних резонних пропозицій опозиції.

Хто кому служить

До речі, про кнопки. Тобто – про електронну систему для голосування, якою оснащені депутатські місця. Вона в Хмельницькій обласній раді теж, виявляється, має політичні симпатії. З балкону, де сидять журналісти, добре видно, як записується для участі в обговоренні член фракції «Батьківщина» Наталія Жолобок: «регіонали» звертаються з депутатським запитом про правомірність її призначення на посаду проректора обласного інституту вдосконалення кваліфікації вчителів, і Наталія Красномирівна прагне розповісти колегам, що, як тільки змінився керівник облуправління освіти, її вже перевіряли і СБУ, і УБОЗ – і жодних порушень не знайшли. Вона тисне на кнопку - проте на екрані її прізвище не висвітлюється.

Добре, що М.Дерикот таки зважив на її усне прохання і дав слово (хоч пояснення не допомогло, і більшість таки проголосувала за запит – сказано ж, усі як Ядуха). А от коли минулої сесії в «Різному» просив слова для звернення Віктор Адамський– то його проігнорували і екран, і Дерикот. Бо це було перед Днем Незалежності – і чинна влада просила не псувати ювілей якимись там опозиційними заявами. А електронна система в обласній раді, вочевидь, налаштована саме на її хвилю.

Зате на пропозиції В.Ядухи М.Дерикот реагує миттєво. Він і в президії сидить упівоберта – щоб бачити Василя Степановича. Не встиг той зауважити, що ранувато представляти до нагородження полонського міського голову Розумовського – як Микола Васильович уже закивав: «Приймається». Хоч «приймається» чи ні – вирішують депутати.

Прикро, що М.Дерикот, який прийшов у раду з посади заступника Ядухи в облдержадміністрації, досі, схоже, не зрозумів: обласна рада – це не додаток до облдержадміністрації, а – орган самоврядування. І посада керівника цього органу – дуже відповідальна, перед виборцями насамперед. І – публічна, тобто вимагає не лише вміти працювати на громаду, а й, даруйте, грамотно з цією громадою спілкуватися. Той же дрімучий суржик, яким послуговується М.Дерикот – це не українська мова. Це взагалі не мова. Навіть на тлі «високих зразків ораторського мистецтва» Міколи Яновіча Азарова.

Поганий приклад – заразний

У нашій країні «високі зразки» зазвичай краще не наслідувати: з того рідко виходить щось хороше. Скажімо, Верховна Рада зганьбила Україну на весь світ – своїми «піаністами», тобто коли один депутат голосує за кількох. Хмельницька обласна рада досі не вдавалася до такого відвертого обдурювання виборців. Однак настав і її час.

Коли у відповідь на ігнорування її пропозицій фракція «Батьківщини» відмовилася брати участь у голосуванні (і з нею солідаризувалися «Свобода» і «Фронт змін»), виявилося, що в більшості не вистачає голосів для проведення своїх рішень. І «регіонали» негайно почали голосувати за відсутніх колег. Приклад брехні подавав голова фракції Партії регіонів Михайло Войтюк, голосуючи ще й за сусіда справа – А.Панасевича.  Петро Тарасюк тиснув кнопку за В.Баранського. Віктор Філіпчук заробляв на вдячність М.Ворони. Світлана Лукомська,  начальник головного управління праці та соціального захисту населення, сумлінно підстраховувала свого начальника, першого заступника голови облдержадміністрації В.Гаврішка – аж поки той таки не прибіг на сесію.

Так усе й проголосували.

Словом, «країна для людей».

Світлана Кабачинська.