Шановні дописувачі-блогери! У зв'язку з редизайном сайту, редакція закрила можливість додавати дописи у цей розділ. Однак раді вас попередити, що ми розробили новий розділ «Спецпроекти» у якому й розмістили Блоги. А також дещо змінили умови розміщення дописів у блогах.

Ті з вас, хто готує матеріали і має бажання опублікувати їх у блогах, можуть написати на електронну скриньку [email protected]. Звертаємо вашу увагу, що редакція залишає за собою право вирішувати чи публікувати ці тексти у розділі Блоги.

Прошу також зауважити, що у нас є розділ «НарКор», де усі зареєстровані читачі мають можливість публікувати свої новини чи інформацію.

Дякуємо, що залишаєтеся з нами.

Павло Гірник

ТВОРИ (ДОПИСИ)

Про автора Продовження

За дві криниці до прірви. Частина 8

А щодо ілюзій, то вже про найпоширеніші. Про ті, що було б, якби демократичні сили об'єдналися, якби, якби, якби...

Було б ще гірше, бо ми гірші за них. І якщо є брехня у мові - то це гріх непростимий. Бо якщо силою, примусом, законом тим чи іншим, а не честю, то кількість партій ні в яку якість не перейде. Нечисть сильна купою, одинаки -долею. І їх єднає не показове покаяння, а мовчазна молитва до неба.

І якщо вдалося мені, українцеві, дістатися того віку, де поетів більших і кращих повбивано і постріляно, то, може, то вже чорні літа ведуть мене кобзарськими стежками?

Але якщо ви шалієте, то я сидю собі під грушею, п'ю чи співаю, чи те саме по тому самомому, слухаю, як надходить гроза і прошу, щоб усі були живі.

І мова мені - молитва, і я їй - як зночіла, заблукала дитина.

Мово-пораднице, мово-мамо, мово-земле, мово-небо, мово-всепрощаюча і всепростима, ти й поза моїми устами була і будеш.

То їх, що кусають одне одного, як мухи на Спаса, час полічений.

Оте виздихаюче покоління хай собі ще посмердить голосом, мені аби тілько ти була і по мені, і по них.

Якось так стається, що де б не був - чи у Садовому, чи Берегелях, Кліщові або Черепівці, Вербівцях чи Калинівці - обов'язково там є або жид, або кацап.

І то не за походженням, а за розмовою. Де матюк матюка не встигає догнати, де за злостивою спробою якось тебе підманути, взяти по гостині з твого стола щось ще у свою непролазну кишеню, криється щось таки гидке, як справляння невідкладної нужди під твоїм і своїм порогом.

І чого їх, отих подичавілих несусвітників, називають кацабами, жидами?

Що ті нації винні перед нами, хохлами, які дичавіють так само?

Чи ми рештою - решт, усі собою переобтяжили землю?

І до чого тут я чи ти. Лишаймо плац, на якому муштрують, тому, хто муштрується.

Оті матюкливі дівчаточка, оте безвір'я і некрів'я - не моє майбутнє, і не твоє.

Бо шлях не гірший і не кращий. Інший.

Попередні записи:

За дві криниці до прірви. Частина 1

За дві криниці до прірви. Частина 2

За дві криниці до прірви. Частина 3

За дві криниці до прірви. Частина 4

За дві криниці до прірви. Частина 5