Але нинішня Україна ще навряд чи  вона

Крах ілюзій

 

            11 жовтня 2011 року в новітній українській історії, поза будь-яким сумнівом, стане (вже стало)  особливим днем. Хоч би як його не назвали - чорним вівторком чи днем прозріння – він однозначно є реквіємом за демократією в Україні, коли навіть найлояльнішим до чинної владної команди, але все ж таки мислячим людям стало зрозуміло, що на шляху до тотальної, повної, абсолютної влади вона не зупиниться ні перед чим і ні перед ким.

            Вирок для Юлії Тимошенко – 7 років ув’язнення і позбавлення права  протягом наступних трьох років займати посади у владі, а також вимога відшкодувати «Нафтогазу» півтора мільярда гривень завданих збитків – найсуворіший з усіх можливих. Недарма ж, почавши його виголошувати, вкрився гарячим потом у холодній залі Печерського суду суддя Кірєєв. А мільйони біля телевізорів затамували подих, із перших слів збагнувши, що, попри чисельні звернення європейських і вітчизняних політиків, вирок буде обвинувальним.

 І тільки Юлія Тимошенко випромінювала спокій і навіть усміхалася, нарешті отримавши можливість бодай електронного спілкування зі своїми прихильниками. Бліда, без макіяжу, вона сиділа в оточенні найрідніших людей, доньки і чоловіка – і лише охорона за спиною псувала цю родинну ідилію. 

Та, коли суддя перейшов до оголошення резолютивної частини, Тимошенко звелася на ноги: «Тільки наша єдність забезпечить нашу перемогу. Будьте сильними! Боріться!» - і як не намагався перекричати її Кірєєв, кожне Юлине слово, зафіксоване десятками журналістських мікрофонів і телекамер, миттю пронизало мільйони сердець. І вони вже билися в унісон, коли вона, щойно пролунав вирок, знову підвелася з лави: «Цей вирок – повернення 37-го року. Я не перестану боротися. Слава Україні!»

Хто б як не ставився до Тимошенко – мусить визнати: вона вже увійшла в історію України. І, якою б неоднозначною не була біографія Тимошенко і якими суперечливими - її дії в часи урядування, в тому числі і при укладенні газових угод з Москвою в січні 2009 року, даний судовий процес наразі неминуче забезпечив їй місце в пантеоні національних героїв.  

І це чинна влада зробила власними руками, нарешті реалізувавши таким чином передвиборне гасло Тимошенко: «Вона – це Україна».

 

                                                                               Суд як зброя

 

Увесь час, поки тривав судовий процес над Тимошенко, ЗМІ не переставали дивуватися, нащо він Януковичу (попри  його заяви про незалежність українського судочинства всі ж знають, як воно є насправді). Адже найкращий спосіб усунути Тимошенко як політичного конкурента – просто забути про неї. Натомість влада дала їй всесвітню трибуну, з якої Юлія Володимирівна змогла не лише доводити правоту своїх дій у 2009-му, а й оцінювати дії сучасної української влади. І ця оцінка отримала найширшу аудиторію.

Виступаючи в судових дебатах, Тимошенко так охарактеризувала мету судового процесу:

«Янукович хоче таким чином приховати свою планову здачу національних інтересів України. Це для нього ширма. Зараз уже на етапі парафування Угода про асоціацію та зону вільної торгівлі з Євросоюзом. Янукович декларує, що він цього щиро хоче. Насправді ж робить усе, щоб спровокувати ЄС зірвати цю угоду. Для нього недопустимо входження України до складу європейської спільноти – бо це поставить крапку на мегакорупції і правовій сваволі в Україні. Тому він не може мене випустити і дати команду закрити кримінальну справу проти мене – бо це призведе до руйнації його головної зовнішньоекономічної стратегії, а вона спрямована далеко не в ЄС. Можливо, вона і не має на меті зараз підписання Митного союзу. Йому просто треба залишатися в своєму власному болоті без будь-якого контролю і будь-якої відповідальності і просто споживати ресурси України. А якщо буде підписана Угода з ЄС, доведеться дотримуватися європейських стандартів, а він цього не допустить.

І тому я прошу ЄС: не допустіть, щоб цей план спрацював. Бо тоді не Янукович буде покараний, а буде покараний кожен українець.

Якщо буде винесений обвинувальний вирок, це буде вирок не мені. Це буде вирок усій системі правосуддя, всій системі силових структур – що вони фальшують справи і займаються політичними репресіями. Це буде вирок Януковичу, тому що він собі на лоб поставить клеймо диктатора».

 

                                                                               В центрі уваги

 

Скандал, звісно, найкоротший шлях до популярності – але чи потрібна саме така популярність українській владі?  Адже вирок Тимошенко не лише ставить під удар європейські інтереси українських олігархів, а й робить вразливою позицію російських партнерів українського екс-прем’єра у газових перемовинах. Хоч, може, саме цього й прагне українська влада – сподіваючись їх переглянути? Проте результат судового розгляду тягне за собою стільки негативних наслідків для України, що чи варта шкурка вичинки?

В кожному разі, справа сколихнула всю Європу. Як і прогнозувалося, голова Європейської народної партії (до неї входять керівники провідних європейських держав) Вільфред Мартенс заявив про необхідність припинити переговори з Україною щодо угоди про асоціацію, назвавши судовий процес над Тимошенко «ганебним для країни, яка заявляє про свої європейські прагнення». Як відомо, у вересні Мартенс був в Україні і просив про зустріч з Тимошенко в СІЗО, але суд йому відмовив.

Генсек Ради Європи Торбйорн Ягланд підтвердив спільну позицію європейських лідерів: «У демократії судження про політичні рішення мають приймати парламент та виборці, а не суди». А член Єврокомісії з питань розширення і політики євросусідства Штефан Фюлле висловив таку ж спільну надію на апеляцію: «Ми все ще віримо, що рішення може бути знайдене».

Адже – і це прекрасно розуміють як у Києві, так і в Брюсселі – якщо Європа відвернеться від України, то Росія не упустить шансу її «пригорнути». Хоч і відвертатиме носа від того, що погано тхне. В кожному разі,  вже навіть лідер російських комуністів Геннадій Зюганов сказав своє «фе», назвавши обвинувальний вирок Тимошенко «судилищем і зведенням політичних рахунків».

 

                                                                            Демократи об’єднуються тільки перед розстрілом?

 

Та основне – те, що вирок Тимошенко викликав гнівну реакцію опозиційних сил в Україні. «Для цього режиму точку неповернення пройдено, – заявила «Наша Україна». – Нинішня влада підготувала собі таку ж долю, яку вона призначила Юлії Тимошенко. Жодні авторитарні дії не дадуть владі уникнути відповідальності за свою діяльність. Процес проти Юлії Тимошенко був проведений упереджено, несправедливо, непрофесійно, з явним наміром засудити обвинувачену. Таке вибіркове правосуддя не залишає жодних сумніві, що рішення суду було продиктоване владою, а сам процес був політично вмотивований, аби прибрати одного з найсильніших конкурентів нинішнього режиму. Режим, який сам скористався демократичними свободами, зупинив демократичний розвиток України і розвернув назад до авторитаризму, переслідування опозиції і придушення людських прав».

 «Фронт змін» пішов ще далі, вимагаючи: «Юлія Тимошенко повинна брати участь у виборах до Верховної Ради. За інших обставин усі без винятку опозиційні сили України повинні бойкотувати вибори (а такі вибори ніхто не визнає демократичними, а отже, їхні результати будуть нелегітимними – Автор.). Сьогодні влада довела свою слабкість і остаточно стала режимом. І цей режим обов’язково впаде!»

Те ж підтвердив лідер «Громадянської позиції» Анатолій Гриценко: «Це вирок не Тимошенко – це вирок Януковичу. Тепер уже ясно: жодного шансу на другий термін у Януковича немає – незалежно від того, помилує він Тимошенко через місяць чи через рік. Цей бульдозерний режим – приречений».

 

                                                                           Рецепт перемоги

 

Утім, влада, без сумніву, має іншу думку. Ті кілька тисяч, що зібралися 11 жовтня під Печерським судом, ще не нагадують їй кількасоттисячний  Майдан 2004-го. Здається владі, що апатію і розчарування народу тією ж Тимошенко вже нічого не здолає – жодні розправи над опозицією і навіть антисоціальна політика влади. Таких Юль серед українців небагато – бо ж загалом тихий і покірний наш народ.  

 Те ж думала влада про народ і 2004-го. Коли люди - задовго до 22 листопада - теж читали листи від Юлі: як і сьогодні, коли вона пише із СІЗО:

«Дорогі мої, дякую, що в такий важкий час ви поряд. Жодні грати чи стіни не зможуть нас роз’єднати! Це час, коли нам – як ніколи – потрібно триматися разом. Мужність та єдність чесних людей – це те, чого боїться кожен диктатор, це те, що змітає режими.

Лише моменти вибору, з ким ти – з підлістю і рабством чи зі справжніми людськими цінностями, роблять наше життя значущим. Зараз момент вибору – Світло чи Тьма.

Ніч найтемніша перед світанком. Світанок для України близько, він наближається нашими спільними силами.

Слава Україні!»

 

                                                                                                                             Світлана Кабачинська.